“Прокидайся і подивися у вікно”, – наполегливо попросив мене чийсь незнайомий, але дуже впевнений голос. І я, так і не зрозумівши, хто мене розбудив, підійшов до відкритого – через душну серпневу ніч, вікно і… потрапив в обійми темряви.
Непроглядний, кажуть у таких випадках.
При цьому на темних небесах було багато зірок. Я такої зоряної множини не бачив, мабуть, з дитинства.
Задивившись, я ледве не пропустив важливу мить, заради якої, як я потім зрозумів, мене й розбудили:
десь попереду та вгорі ніч розірвав яскравий біло-жовтий спалах
І одразу, як мені здалося, зовсім поряд, прогримів потужний вибух.
Я простяг руку до комп’ютера і, знайшовши біля нього будильник, глянув на циферблат. Було 3 години 20 хвилин.
І тут десь вдалині злякано завила сирена повітряної тривоги. Потім ближче, потім зовсім поруч. А смартфон, що подав голос, попросив: «Термінво! Йдіть до найближчих до вас укриттів та перебувайте там!»
Це російські фашисти вкотре розпочали нічний обстріл мого міста. І мене, звичайно ж – частинки крихітної, що загубилася у великому місті на березі великого Дніпра.
Цей російський фашисти знову розпочали нічне обстріл мого міста. І я, звичайно, – частинки крихітних, загублені у великому місті на березі Великого Дніпра.
Зачинивши вікно і відійшовши від нього, я неквапливо гортав телеграм-сторінки невсипущого смартфона і роздумував: а хто ж розбудив мене серед ночі? хто попередив про майбутню ракетну атаку?
Щось із цього приводу я, звичайно ж, надумав, але залишу надумане при собі. Просто тієї тривожної і гучної від вибухів ночі я зрозумів: нас таки чують – наші прохання іноді доходять до того, кому вони адресовані. Залишилося зрозуміти, що треба зробити для того, щоб вони завжди доходили.
Володимир ШАК
На знімку: наслідки обстрілів нашої землі російськими фашистами
Фото прес-служби ГУ ДСНС України у Запорізькій області
