На грудень 2025 року у регіоні розслідують 81 кримінальну справу щодо воєнних злочинів
Департамент “Війна і правосуддя” української правозахисної громадської організації Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) проаналізував 1027 повідомлень про підозри у вчиненні воєнних злочинів на території України.
Усі документи стосуються заочних справ, які були опубліковані на сайті Офісу Генерального прокурора.
МІПЛ проаналізувала, в яких саме регіонах оголосили найбільше підозр. Ось як виглядає картина за областями:
Київська – 224 підозри
Херсонська – 178 підозр
Харківська – 148 підозр
Донецька – 114 підозр (з 2014-го)
Запорізька – 81 підозра
Чернігівська – 69 підозр
Луганська – 49 підозр (з 2014-го)
Сумська – 49 підозр
Миколаївська – 27 підозр
Автономна республіка Крим – 29 підозр (з 2014-го)
Інші області – 38 підозр (із них 31 стосується обстрілів)
Також порахували, в яких населених пунктах оголосили найбільше підозр. Відповідно до підрахунків це:
Буча – 49
Херсон – 82
Ізюмський район Харківської області – 2
Куп’янський район Харківської області – 26
Броварський район Київської області – 19
Анна Рассамахіна, яка працювала з цими підозрами, вважає, що вони не відображають справжню картину кількості злочинів. Натомість йдеться про інше:
– Ці цифри свідчать про активність і ефективність правоохоронної системи у надскладних умовах.
Зрозуміло, що на досі окупованому правобережжі Херсонщини вчинили більше злочинів, ніж у самому Херсоні, який звільнили ще в 2022-му.
Але підозр по правобережжю в рази менше, адже там немає доступу до місця злочину і свідків.
За існуючого законодавства і вимог слідства в таких умовах майже неможливо встановити особу злочинця.
Рассамахіна додає, що більшість злочинів, за якими вже оголосили підозру – “контактні”. Тобто потерпілий бачить злочинця.
А от очевидні злочини, в яких тим не менше постраждалий не побачив кривдника, розслідувати дуже складно. Наприклад, бомбардування Маріуполя.
– Це не свідчить про погану роботу українських слідчих, – говорить Рассамахіна, – а радше про те, що існуюча рамка розслідування діє для мирного часу, а для воєнних злочинів вона неефективна. Тому так важливо застосовувати принцип відповідальності командирів. Це дозволило б відійти від складної процедури встановлення виконавців і висувати обвинувачення командирам, без відома й участі яких злочин не могли вчинити.
