Перша – після Другої світової війни, всесвітня виставка образотворчого мистецтва працювала в столиці Бельгії – місті Брюсселі (у Палаці мистецтв), з 17 квітня до 19 жовтня 1958 року. Від СРСР у ній брали участь картини 200 художників. Дві акварелі українського художника (родом із Херсона) Олексія Шовкуненка теж були представлені. Написані в Запоріжжі на початку тридцятих років, вони на Брюссельській виставці були удостоєні срібної медалі.
За часом створення акварелей неважко здогадатися, з чим пов’язані роботи. Звичайно ж, із Дніпрогесом. Називаються ці роботи так:
«Дніпробуд»,
«Дніпробуд. Пароплав проходить шлюз».
Наша історія.
Між іншим, за час роботи в Запоріжжі Олексій Шовкуненко написав понад 70 картин. Частина з них перебуває в Херсонському художньому музеї, який носить ім’я художника. Я ж зі свого боку до теми Дніпрогесу хочу додати… художника слова Остапа Вишню, який приблизно в цей же час теж перебував у Запоріжжі. Його враження від грандіозного будівництва за дніпровськими порогами викладено… у доносі в «органи». Цитую:
«Остап Вишня, щойно приїхавши із Запоріжжя, негайно зайшов на квартиру до Валеріана Поліщука [українського письменника] і довго з ним радився. Зустрівши мене на сходах у будинку, Вишня в розмові повідомив, що збирається на кілька місяців знову виїхати в Запоріжжя. Необхідно зауважити, що Остап Вишня і Павло Тичина неодноразово в розмовах з українськими письменниками нарікали, що на Дніпробуд «натаскали москалів», там мало українських робітників і що на українізацію Дніпробуду «треба звернути увагу»… Зараз намічається явна тенденція до перенесення культурного українського центру з Києва до Запоріжжя. ДВУ [мені залишилася незрозумілою ця абревіатура, – авт.] прийняло культшефство над Дніпробудом – Запоріжжям, не без впливу Вишні та Тичини. Туди стали їздити для виступів українські письменники правого флангу. До цієї ниточки домішується зоологічний націоналізм – і звідси цілком визначене прагнення до створення «Українського Запоріжжя з українським Дніпрельстаном», на що «треба звернути увагу».
Це теж наша історія.
До слова, органи таки «звернули увагу»: 1933 року Остап Вишня, вишневі усмішки якого соковиті й духмяні, що стиглі вишні в саду на Мелітопольщині чи виноград у Бердянську, отримав… десять років таборів.
Володимир ШАК
