Два дні поспіль у Запоріжжі йде вистава «Ліфт».
Для нас, перших глядачів, враження ще триває…
Є в англійській літературі якась спільна неквапність, з якою герої п’ють чай…
До речі, бажання випити чаю ми винесли з собою й запоріжці, які побували на прем’єрі у театрі VIE на Хортиці першого та другого листопада, вечорами, сповненими англійської імли.
Бо два головних героя, наймані вбивці Бен і Гас, з якими ми провели вечір в очікування виклику їх на «роботу», так і не випили чаю впродовж вистави. Гасу не було на кухні готелю-ресторану, де зупинились кілери. Тому вони провели час, зокрема вирішуючи, як правильно говорити: “Поставити чайник” чи “Підпалити чайник”?
“Ніхто не каже «підпалити гас», – кричав Бен. – Хто тут старший, я чи ти?”
Та звісно ти, Бене. Гас і не сперечався. Та при цьому залишався самим собою – дотепним заїкою з мігренью.
Саме таким героя-кілера Андрія Лятуринського й побачив Віктор Попов. Та насправді Андрій давно просив у режисера саме таку роль…
“Лятуринський… я знайшов те, що ти хотів”, – згадує Андрій слова Віктора Васильовича, коли він запросив акторів до прочитання п’єси «Ліфт».
Автор – Гарольд Пінтер (1930-2008), британський драматург, поет, режисер та актор, лауреат Нобелівської премії з літератури 2005 року…
Класик драматургії «закольцював» декілька моментів, які бачиш на сцені як обрамлення. Поява мовчазної героїні на початку та в кінці вистави. Думки вслух, до яких повертаються герої… Гас запитує, чи однакові у смерті жінки та чоловіки, й згадує минулу жертву. Вона приходить до нього кошмаром уві сні: “Здається, жінки за текстурою не такі, як чоловіки… Бен, вона ніби розтеклась…” Він отримає відповідь, неочікувану та спільну для них обох.
Як і відповідь на питання, чи прибирає хтось за ними сліди вбивства…
Прибирають, аякже. І це ми побачимо у фіналі. Вийде художник театру Микола Бірюков та вправно виволочить зі сцени трупи…
***
Та вистава, як мені здається ще під час перегляду, – про стосунки, про неспівпадіння та нетерплячість. Та й про терпимість, бо вони не можуть один без одного ані жити, ані робити свої справи.
“Мені здається, що у цій виставі йде мова… про довіру.
Два друга. Постійно поруч. Вони мають прибрати людину, і вони до кінця вистави не знають, хто це. І Гас підозрює, що це може бути …він”, – каже Андрій Лятуринський.
Смерть приходить за обома героями від мовчазного персонажу, який на початку виставу чіпляє на лампу на сцені «жучка-спостережника».
Андрій Верман, який грає Бена, бачить у цьому прояв вищої справедливості: “Зло має бути покараним”…
Віктор Васильович, в розмові з журналістами, так пояснив вибір п’єси «Ліфт». Це якість, притамана добрій драматургії: те, що здається легким на початку, відкривається глибиною. “Жодних повчань, жодних ремінісценцій на сьогодення, лише розмова, розмова… І ти бачиш згодом, що це доля людини”…
Ми впіймали це відчуття – бо під час вистави встигли звикнути до Бена та Гаса, знаходячи в собі відбитки їхніх стосунків, звичок, слів. Тому разом із туманом, в який ми вийшли після перегляду «Ліфту», нас огорнув жаль та розуміння, що іншого виходу й не мало бути.
Та пошук сенсів триває.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
Ще сьогодні, другого листопада, о 17.00, та 15, 16 листопада, також о 17.00 – прем’єра вистави «ЛІФТ».
Квитки на сайтах concert.ua та musin.zp.ua.
Для військових, ветеранів та УБД вхід вільний.
Додаткова інформація та бронювання за номером +38(095)776-54-32 (Viber, Telegram, WhatsApp).
