Боєць 128-ї бригади «Дике Поле», яка боронить Запоріжжя, Степан став одним із найкращих пілотів дронів. Сьогодні на його рахунку – понад пів сотні знищених окупантів.
До лав 128-ї бригади «Дике Поле» Степан долучився разом із батьком у перші дні повномасштабного вторгнення.
Саме у власному дворі, у Харкові, Степан вперше побачив ворога та російську техніку. А згодом пережив обстріли, які забрали життя знайомих і зруйнували його рідну школу.
Після евакуації родини до Дніпра він вступив до війська, однак спочатку виконував не бойові завдання: 21-річного юнака направили на польову кухню.
Там доводилося працювати в надскладних умовах:
– Я це на все життя запам’ятаю. Березень був дуже холодний: коли розрізав картоплину – вода на зрізі одразу замерзала крижаною кіркою. Руки німіли від холоду.
Згодом його перевели діловодом у бухгалтерію, однак Степан наполягав на участі в бойових діях. Але старанного працівника не хотіли відпускати.
– Врешті я сказав, що переведуся в інший підрозділ – і тільки тоді дозволили. Ніхто не очікував, що я буду вправним пілотом, – каже хлопець.
Після переведення до підрозділу дронарів «Модуль» він ще понад півтора року добивався можливості “літати”. Лише після наполегливих звернень йому дозволили виконувати польоти.
Він самостійно, без спеціального навчання у школі БпЛА, опановував навички на симуляторах.
Уже під час перших бойових вильотів продемонстрував високі результати. Після того, як кількість знищених ворогів перевищила пів сотні, перестав рахувати “нейтралізованих” росіян.
Нині Степану 25 років, під час служби у 128 бригаді «Дике Поле» він встиг завершити навчання у виші та отримати диплом. Однак від офіцерської посади відмовляється – каже, що хоче й надалі виконувати бойові польоти та розвиватися у сфері безпілотних технологій.
– Коли закінчиться війна, я випущу в повітря весь магазин, сяду на мотоцикл і розженуся до 200 кілометрів на годину, щоб відсвяткувати. А потім піду до розробників дронів. А поки – хочу більше літати. Бо це неймовірне відчуття, – зазначає Степан.
