Воістину, людей, відданих музейній справі, ніщо не зупинить.
Навіть очікування припинення стану тривоги, яке зустріло учасників на порозі події у Просторі збереження ідентичності Надазов’я і степу за Порогами.
17 квітня, напередодні Міжнародного дня пам’яток і визначних місць, була запланована творча зустріч «Пам’ятки архітектури й історії громад з тимчасово окупованих територій Запорізької області – збережені свідчення культури Надозів’я».
В цей день тривога була небізпідставною: декілька пожеж через падіння російських дронів забарвило повітря довкола у червоні та сірі кольори. Трапилося й руйнування будинків історичної частини Запоріжжя.
Гостям заходу довелося побувати спочатку в укритті – воно спільне для Запорізького обласного історико-краєзнавчого музею та для Простору збереження ідентичності Надазов’я і степу за Порогами – у дворі музею.
Один із спікерів події у Просторі, Костянтин Антонець, який прийшов завчасно, встиг спуститися та роздивитися добротно облаштоване музейне укриття – колишні підвали колишньої земської управи, зведеної у 1913-1915 роках.
Подія, організована поруч, також мала за локацію не менш поважний будинок. Зведений у 1910-му, він належав в той час начальнику Олександрівського відділення Катерининської залізниці. Нині приміщення використовується Запорізьким обласним краєзнавчим музеєм та Запорізьким обласним центром охорони культурної спадщини.
І саме цю будівлю по вулиці Троїцька, 31, згідно з наказом Міністерства культури України №494 від 14.04.2026 року, внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України…
Долучення до історії відчувають усі відвідувачі Простору, який за сприяння краєзнавчого музею та Бердянської МВА веде затятий музейник Олег Будяк. Він керівник музейної справи у рідній Новоспасівці, – і неможливо сказати, колишній.
В цей день він запросив надати увагу художнім спогадам про Молочанськ та села Молочанської громади.
А ілюстраціями – живописними, графічними, стали представлені роботи Григорія Олександровича Соколенка (1927-1916) та акварелі сучасного майстра Костянтина Антонця. Епістолярними та натхненними красномовними стали виступи художників.
Мальописи напередодні зустрічі сформував в експозицію Олег Будяк.
Тон події завдав Андрій Соколенко, художник, син художника. Він передав до фондів Простору дарунки. Ті, які його батько отримав від майстрів народної творчості під час подорожей по селах Запорізького краю. Може, й Новоспасівщиною? Та в будь-якому сенсі ці роботи, створені більш ніж півтоліття тому, – це скарб. Як і за прекрасно збереженою кольоровою палітрою, так і за сюжетами. Тут, у Просторі, тривають студії з вишивки та ткацтва. То подарунки родини Соколенків додадуть керівниці студій Марії Долгорукій натхнення.
А ще – до дня народження Григорія Соколенка (саме 17 квітня!) – пан Андрій представив зразки творчої роботи батька у Молочанську. Одна з робіт, яка збереглася тільки на фото, стане темою дослідження – де вона мала бути у Молочанську? Та до неї є стосик ескізів, із підписами тих, хто змальований. Збереглося й листування Григорія Соколенка з родиною Сопіних (вони є на декількох малюнках), яке тривало й по закінченні творчого відрядження художника. До речі, робота має відчутний вплив бойчуківської школи, який Соколенко зазнав під час зустрічей у Новій Каховці із учнем Михайла Бойчука.
А портрети жінок, створені у Молочанську, зачаровували орнаментами та кольорами скромного сільського вбрання, щирою повагою до жіночої краси…
В цей день у Просторі краса стала втіхою, розрадою після тривожного ранку.
До події долучилися запрошені Олегом Будяком гості з Молочанської громади. Вони з увагою передивилися ескізи робіт Григорія Соколенка, шукали знайомих, ділилися спогадами.
Наступний спікер – Костянтин Антонець – представив серію акварельних, досконало виконаних малюнків архітектурних скарбів Молочанського краю. І зазвучали назви, які вже стали історичними.
Молочанськ був заснований як Гальбштадт. Неподалік – Ліхтенау, тобто «Світла долина» – Світлодолинське. Ладекопп – південно-західна частина Токмака, Петерсгаген – знову має цю назву, Тіге – частина села Орлове, Альтонау – Травневе.
Сьогодні Молочанськ, як і значна частина Бердянського та Пологівського районів, перебуває в окупації. Проте пам’ять про менонітську спадщину залишається важливою.
Будинки з червоної цегли з характерними арковими вікнами досі визначають вигляд центру Молочанська. Нащадки менонітів з Канади та Німеччини до війни активно допомагали реставрувати будівлі (наприклад, Менонітський центр у Молочанську).
Гості із цікавістю та радістю разом із автором роздивлялися малюнки знайомих будинків. Багато будівель є свідками щасливих подій мирного життя в Україні.
Саме тоді й зробив Костянтин численні подорожі по Запорозькому краю, звідки привіз сотні акварельних замальовок, які стали архітектурним портретом кожної місцевості, та незабутні враження.
Нині ця виставка зустріне гостей із Молочанської громади, які перебувають нині в Запоріжжі, та дитячих й юнацьких осередків нашого міста. Стануть натхненням для продовження творчої, дослідницької роботи, любові через знання до рідного краю.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки, Олега БУРЯКА та Костянтина АНТОНЦЯ
