«МИГ» продовжує публікувати результати соціологічного дослідження Запорізького благодійного фонду “Єдність за майбутнє”, респондентками якого стали мешканки прифронтових регіонів – Запорізької, Донецької та Харківської областей. У попередньому випуску газети йшлося зокрема про причини втрати роботи під час повномасштабного вторгнення та прагнення жінок до працевлаштування.
Дискримінація під час пошуку роботи
Згідно з проведеним дослідженням, 27% опитаних жінок, що прагнуть працевлаштування, відчували на собі різні види дискримінації під час пошуку роботи. Найпоширеніший вид дискримінації – за віком, її відчули 54,7% жінок. Також респондентки відмічали дискримінацію за статусом ВПО – 34%, та за регіоном походження – 8,2%; за статтю – 5%; за фізичними вадами (без інвалідності)– 3,8%, за наявністю інвалідності – 1,9%.
Серед інших видів дискримінації жінки визначили наявність неповнолітніх дітей. Роботодавці неохоче беруть на роботу жінок, посилаючись на можливість лікарняних у зв’язку із хворобою дитини.
Гендерно-зумовлене насильство під час працевлаштування
Під час спроб знайти роботу 36% опитаних жінок відмічали по відношенню до себе гендерно-зумовлене насильство. Зокрема:
• психологічне – 42,9%;
• економічне – 33%;
• фізичне – 8,5%;
• сексуальне – 2,4%;
• інше – 23,1%.
Дослідницька група дійшла висновків, що потрібні програми реабілітації для постраждалих від випадків насильства при працевлаштуванні. Жінки, які мали такий досвід, часто втрачають впевненість у своїх силах, ізолюються та припиняють пошук роботи.
Чи заважають працевлаштуванню сімейні обов’язки
Також на питання «Чи створюють труднощі у пошуках бажаної роботи сімейні обов’язки» переважна більшість жінок відповіла ствердно – майже 70%. І лише 28,8% впевнено сказали «ні».
На першому місці серед цих обов’язків (можна було обрати декілька варіантів відповіді)– наявність дитини шкільного віку (55,4%), або дошкільного (50,5%). Серед інших: наявність у сім’ї людини похилого віку, що потребує догляду (11,9%); особи з інвалідністю, що потребує догляду (11,1%); маломобільної людини (6,5%).
Під час війни не працює більшість дитячих садків, школи знаходяться на онлайн навчанні, діти частіше хворіють із-за стресу та напруги, перенесених обстрілів, повітряних тривог, втрати стабільного життя.
Жінки, щоб виконувати свої материнські обов’язки (забезпечувати безпеку, освіту, виховання, догляд) або нагляд за членами родини, що потребують допомоги, вимушені більше часу знаходитись вдома, або всюди брати з собою своїх дітей. Це значним чином впливає як на можливість працювати за межами дому, так й на пошук роботи.
Самі жінки так описують цей вплив :
«Дітей страшно залишати одних далеко від проживання в період тривог»; «Не можу знайти відповідний графік роботи у зв’язку з садочком та заняттями старшої дочки, плюс хвороби дітей постійно вибивають із графіка та роботі»; «Важко планувати співбесіди, бо немає на кого залишити дитину».
Вражає рівень батьківської відповідальності та самовідданості українських жінок. Ось достатньо типова розповідь:
«Багато роботодавців не хочуть брати мене на роботу через те, що маю дитину, не дивлячись на те, що дитині вже 12 років. Донька після пережитих обстрілів боїться залишатись в квартирі сама, коли я йду на роботу. У доньки онлайн навчання і без моєї допомоги вона не вивчить матеріал і не опанує шкільну програму на гарному рівні. Для того, щоб допомагати доньці з навчанням треба час, якого не вистачить, якщо я буду працювати, і моя дитина не отримає потрібного рівня знань…».
Експерти стверджують: безумовно необхідні програми допомоги жінкам у пошуках онлайн роботи, роботи з гнучким графіком або ініціативи по створенню умов для догляду за дітьми на робочих місцях (дитячи кімнати, вихователі, вчителі).
