День сьогодні видався… таким, що не сприяє романтичним почуттям, скажімо так. День жалоби за загиблими вчора, 8 січня, запоріжцями, які опинилися в епіцентрі вибухів двох п’ятисоткілограмових рашистських авібомб, спрямованих пілотами-негідниками в один із найжвавіших мікрорайонів Запоріжжя. Було вбито 13 осіб, поранення різного ступеня тяжкості отримали ще 116 осіб.
Яка вже тут романтика. Тільки біль і сльози, які самі навертаються на очі.
Щоб трохи розвіятися, йдемо з дружиною в бік відомої всім запоріжцям «Райдуги» – недіючого взимку каскаду фантанів. На півдорозі – зруйнована рашистською ракетою клініка. Біля неї – портрети загиблих співробітниць. Нижче «Райдуги» теж були прильоти. Страшні відмітини війни. Сліди кривавого «руського миру», який для мене є не просто злом, а злом зла.
Коротше кажучи, зовсім сумні думки долали мене на «Райдзі». І раптом я бачу попереду якийсь вогник, світло в густому тумані, який наповзав на Запоріжжя з боку Дніпра. Підходжу ближче і серце завмирає від подиву й радості: переді мною – квітуча троянда. Невелика – її бутон може поміститися в руці дитини, але вона – жива, справжня, як… я Любов. Чомусь саме таке порівняння спадає на думку.
Утім, квітуча троянда в зимовому, січневому Запоріжжі – це і є Любов, яка найсильніша за все на світі. І навіть сильніша за рашистські бомби.
Повертаючись додому і, обдуючи заголовок до рожевої новини, я спершу вирішив, що він буде таким: на «Райдуі» запалилася троянда, але, прийшовши додому, записав по-іншому: від «Райдуги» запалилася троянда…
Володимир ШАК
