Сойку я поважаю за те, що вона – за будь-якого її настрою, завжди сяє та завжди залишається незалежною. Сама собою.
Сама з небесами. І із землею. За народним повір’ям, сяючий птах сойка якраз і пов’язує небеса із землею. Бог нагородив її такою якістю.
Сьогодні вранці до нас під вікно першою примчала сойка. І голосно залаялася, хоча зазвичай вона поводиться в нас дуже стримано.
І тут ранкову ліниву тишу над Запоріжжям розірвала ракета: рашисти вдарили по місту. А сойка, виходить, поспішала нас попередити про це.
Можливо, це збіг, а може, ні.
А сьогодні справді Сойкін день. За народним календарем.
Як подяка Сойці за попередження про ракетну атаку розповім історію зі своєї книги про сойку.
Ця книга складена з пташиних листів. Їх надсилав мені один мій добрий знайомий, який одного разу всиновив пташеня сойки. І підняв його на крило. І дав йому прізвище – Сойкін.
Чи готові послухати?
Читаю лист, який називається так: «Пташеня сойки віддячило людям за турботу».
«Здрастуйте, Володимире!
Буду стислим: слів немає, щоб висловити, як нас здивував Сойкін. Ми просто вражені.
Як я вже казав, прилітати він став рідше, але сьогодні вранці прибув — за старою звичкою на сніданок.
Але! Прибув він не з порожнім дзьобом: приніс… крихітний шматочок сиру. Притримуючи його лапою, діловито озирнувся і, щоб не було сумнівів, кому призначається частування, залишив сир на вікні, акуратно, прямо на очах, вклавши в гніздо від віконного шпингалета.
І… помчав: «Пробуйте, мовляв, без мене. Частування, щоправда, небагато, зате від душі».
Ми, до речі, були в кімнаті, але, почувши його тихий, не схожий ні на чий інший пташиний голос прийшли в кухню, щоб зустріти гостя і зробити знімок, як ми це робимо майже щоразу. А виявилося, що Сойкін із подарунком заявився.
Спасибі, сяючий птах!
Розчулив».
Володимир ШАК
На аматорському фото – Сойкін, який приніс своїм усиновлювачам частування – шматочок сиру.
