Кавуни – моя слабкість. Люблю їх коханням, що не проходить. Давно. Завжди любив. І завжди був не згоден з тими, хто говорив (і каже), що кавун – це лише солодка рідина.
Кавун – це не рідина, це – щастя.
Починаючи з ранньої осені, у нашій родині завжди є кавунове щастя. Щороку було. Багато років поспіль.
Воно і сьогодні, нарешті, прийшло до нас:
я купив на ринку кілька кавунів із прифронтового району Запорізької області. По 12 гривень за кілограм. Кожен кавун – а їх було рівно два, вийшов вагою три з половиною кілограми.
Власне кажучи, у нас усі райони – прифронтові, вся територія запорізького краю – це зовсім поряд із лінією фронту. Наш лютий ворог нас усіх обстрілює: ракетами, «градами», далекобійною артилерією. Ми тримаємось. Тому що за нами – Збройні сили України.
Вибачаюсь: Збройні сили України – поперед нас. Це ми – за ними. Це вони, наші герої з ЗСУ, дозволяють нам купувати кавуни та розмірковувати про кавунове щастя.
Дякую, хлопці!
Ми для кожного з вас залишимо частинку щастя – у душі та в серці.
*
Запоріжжя – за різноманітністю делікатесів, – дивовижний край. Черешня у нас – на Мелітопольщині, найкраща у світі. Кавуни та дині наші – не поступаються – за кількістю щастя, Херсону. Якось, до речі, до війни, напевно, у 2010 році, на запорізькому баштанному ринку – а він завжди знаходився в районі Василівки, я попросив:
«Дайте мені найбільший кавун і найбільшу диню».
«Для таких вибагливих покупців, як ви, у нас такий товар є», – відповів мені торговці.
З ринку я забрав із собою кавун вагою 15 кілограмів і диню – вагою 7,5 кілограма.
Який вони мали смак?
Відповім так:
що-небудь смачніше я їв тільки тоді, коли в минулому житті соколи, які виховували мене, годували мене пташиним молоком.
Сьогоднішній кавун із прифронтового району нагадав мені ту покупку.
За тебе, моє Запоріжжя!
Слава ЗСУ!
Володимир ШАК
Фото автора
