Ранок. Близько 4.00 – два гучних вибухи розбудили місто. Через 15 хвилин виявилось, що ворог атакував військову частину ППО в Бердянську. Є поранені та загиблі.Вже о 5.00 на автозаправках були черги. А о 9.00 в магазинах паніка.
З перших хвилин війні, бердянці, які мали бойовий досвід в АТО, вже знали, що мають робити та доєдналися до національних сил спротиву. Виступ Зеленського. Ні не тільки днр та лнр. Ворог вирішив захопити ВСЮ країну. Війська ворога просуваються на Київ. Україна ввела військовий стан.
О 7.30 місцева влада сповістила людей, що навчання у школах та дитячих садках переходить на дистанційне.
Усі чекали будь яких повідомлень та роз’яснень від керівників вищої ланки. Жаль але ще довго ніяких роз’яснень ні з області, ні зі столиці не буде. Країна стримувала навалу, зберігаючи столицю та обласні центри.
Із рекомендацій від військових – триматися подалі від об’єктів військової та критичної інфраструктури.
О 9.00 створено міський Координаційний штаб. Почалось формування резервів. Місто готувалось до можливої блокади та до усунення наслідків ракетних ударів. Були сформовані запаси питної води, їжі, медикаментів, будівельних матеріалів та палива. Також було зроблено запас з матеріалів для ремонту міських комунікацій. Зі всього міста зібрано генератори, на випадок відключення світла. Відкрита цілодобова гаряча лінія для всіх запитань від мешканців міста.
Приблизно об 11-00 було зрозуміло, що армія рф просувається з шаленою швидкістю. Українські міста вони проходять маршем. Кількість ворожої військової техніки на нашій землі шокувала.
До 17.00 усі військові частини, в тому числі військкомат і управління тероборони залишили місто. Вони отримали наказ відійти туди, де була можливість об’єднатись, щоб відстояти позиції та затримати ворога, не давши йому зайти вглиб країни.
Що робити тим, хто хоче захищати місто? Відповідь з ОДА коротка: своїм ходом їхати до Гуляйполя. Потім військові сказали, що краще їхати до Маріуполя. Самостійно нічого не робити. Зброю вивезли з міста.
Близько 18.00 поступив наказ покидати місто поліції. Як залишати місто зовсім без нікого? Частина складу поліції, після напруженої телефонної розмови керівництва міста з обласним керівництвом поліції, залишилась у Бердянську, щоб протидіяти мародерам. Залишались за власним бажанням. Керівник поліції міста пішов на пенсію.
Бердянськ занурився у тьму. Ніхто не знав що робити, тому майже єдиною рекомендацією яка надійшла з області була – вимкнути усе світло. Було сформовано групи захисту міста від мародерів. Бердянські чоловіки разом з поліцейськими, які залишились у місті, вийшли на охорону правопорядку. Завдяки цьому Бердянську вдалось уникнути розграбування, які масово сталися у Мелітополі.
Протягом доби були відчинені наявні в місті бомбосховища. Також, усі, хто міг, надав доступ мешканцям до підвалів. Це були підвали учбових закладів та закладів культури, сховища на підприємствах та просто підвали будинків. Ліжка, матраци, питна вода – все це було доставлено до сховищ вздовж 1-2 днів. Потім з кожним днем їх кількість зростала. У ніч з 24 на 25 лютого у сховищах не було вільних місць. Жінки, діти, люди похилого віку. Бердянці ще довго боялись вибухів та йшли ночувати у безпечні міста. Потім всі обладнані сховища стали притулком для маріупольців, які евакуювались через наше місто.
До кінця дня бердянці зрозуміли: головна битва на нашому напрямку зараз йде за Маріуполь. Що буде далі з містом залежить від цього… Наступні дні місто було злагоджено та об’єднано як ніколи. Можливо саме ця єдність та підтримка і стали запорукою того, що жоден бердянець не зустрічав ворога «з квітами». Очікуючи ввійти в проросійське місто, окупант дуже здивувався коли його зустріли різкими відмовами, мітингами та навіть коктейлями молотова.
Діляться спогадами на сайті «Бердянська міська рада».
