В Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книги спогадів про поета, публіциста, перекладача, члена Національної спілки письменників, уродженця Мелітополя Олега Гончаренка «Я й був. І є. І буду…»
Олег Миколайович Гончаренко народився у казахському Темиртау п’ятого серпня 1959 року, помер в естонському Тарту 20 червня 2024-го, куди виїхав з-під російської окупації.
Книга-пам’ять про поета-філософа Олега Гончаренка розповідає про його творчій і волонтерський шлях, сповнена спогадів про його щиру посмішку, світлу душу, людську доброту.
Олег Гончаренко у своїх численних книжках зібрав твори з історії України, на захист нашої мови, культури, національної гідності. У кожному рядку віршів Олега Гончаренка пульсує любов до рідного краю.
“… я люблю волю більше, ніж саме життя, люблю свій рід і боготворю народ…” – навела слова Олега Гончаренка представниця Мелітопольського педагогічного університету, яка з щемом розповідала про 30 років дружби з поетом.
Під час презентації прозвучали щирі слова від колег і близьких Олега Гончаренка, й від присутніх в лекційній залі ЗОУНБ, й онлайн. А рядки віршів хотілося запам’ятати:
“Хай шукає хтось іншої, кращої долі…”
“Тут, у рідному краю, не жадаю і раю…”
“І я тихо прошу, так Бог тихо дає:
і насущного хліба, і насущного неба…” – і подумалося, що ще не траплялися рядки, в яких так тепло постає український прапор.
Біографію Олега Гончаренка розповіла завідувачка відділу краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода. Розмова була такою щирою, що сльози бриніли в голосах й ховалися в примружених від суму очах…
Лорина Філоненко, запорізька письменниця, згадуючи Олега, зізналася: “Коли Мелітополь був окупований, я дуже перейнялася його долею… Він кілька днів не виходив на зв’язок, коли проводили референдум, і окупанти ходили із зброєю з ящичками для голосування… Він переховувався… І коли він нарешті зміг добратися до Тарту, я відчула, що він у безпеці, і мені стало легше… І тут – така страшна звістка”.
Як поет він був неймовірний, його стиль завжди впізнавався.
А рими… Це тільки у нього: “просто рух” – “простору”, “густа їмла” – “станула”, “без осанти” – “музиканта”… Неймовірні рими.
І нові слова, які винятково передають думку поета: “вогнехреща”.
А яка працездатність! Їй залишалося тільки заздрити. Він стільки працював! Він не завжди встигав вичитувати. І коли я намагалася редагувати, він мені казав: “Лорино Діодорівно, я Вам довіряю…”
Пані Лорина дякувала усім, хто написав свої спогади – “хто залишив нам такого Олега, якого ми знали”.
І сказала, що книжку спогадів про Олега Гончаренка отримає й Іван Марчук, з яким поета пов’язує збірка поезій-ілюстрацій Олега Гончаренка «Катрени оголошених картин».
“Шановна пані Лорино, вітаю і тішуся… Дуже хотів мати книгу… Я в Австрії, і сюди вже доходить Нова пошта. Дуже вдячний і готовий сплатити за доставку. Завжди ваш Іван Марчук…”
«Катрени оголошених картин» видані й українською, й англійською мовами.
А книга «Я й був. І є. І буду…» про Олега Гончаренка вийшла за ініціативи голови Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України Ольги Стадніченко й за сприяння Департаменту культури, туризму, національностей та релігій ЗОВА.
Світла пам’ять про поета Олега Гончаренка надихає знов і знов звертатися до його книжок, а їх численна кількість представлена в бібліотеці й на інтернет-ресурсах.
https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=825
https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=13784
Тож, читаємо, дякуємо й пам’ята’ємо…
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Анастасії СМИРНОВОЇ
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
