Наприкінці жовтня, поспішаючи на зоофестиваль у парку Тарасова, побачила у дворі ветерана з ціпком, який прогулював собаку на трьох лапках. Середнього розміру «двіртер’єр» був дбайливо одягнутий у «кожушок», який не тільки грів, а й допомагав песику зберігати рівновагу.
Я зупинилась, а ветеран, ніби до себе, промовив: “З фронту привіз пораненого. Його тут у «Шансі» підлікували”. Тож, коли на зоофестивалі я побачила майданчик благодійної організації «Благодійний фонд «Служба захисту тварин «Шанс», не могла не підійти.
Директорка фонду Галина Грищенко запропонувала ближче познайомитися в інших умовах – партнерській ветеринарній лікарні «Добродій», де проходять лікування близько 20 собак та кілька котів, якими опікується «Шанс». Так ми і зробили.
Неможливо стояти осторонь
Галина Грищенко займається зооволонтерством сім років. Почалося з того, що до неї взимку прибилося цуценя, і пані Галина хотіла повернути його додому. Зайшла на сторінку волонтерської групи «Шанс» і зрозуміла, що пошук хазяїв – краплина у морі проблем безпритульних тварин…
“Спочатку співчувала, допомагала зоозахисникам фінансово, потім більш активно, особисто, бо неможливо стояти осторонь. Зрештою стала директоркою благодійного фонду”.
Юридично БО БФ «Служба захисту тварин «Шанс» оформили три роки тому задля прозорої звітності, але треба зауважити: волонтерська зоозахисна група «Шанс», яка з 2010 року опікується безпритульними тваринами, що потрапили у біду, завжди відзначалася абсолютною доброчесністю.
До «цивільних» безпритульних додалися з воєнними травмами
Зоозахисну групу «Шанс» організував Юрій Ковбаса. Тоді ж пан Юрій заснував однойменний тимчасовий притулок-перетримку для бездомних тварин на час лікування, де працює з агресивними тваринами (цей напрямок став на початках особливістю «Шансу»). До нього зверталися і продовжують звертатися поліцейські, патрульні, рятувальники, коли стоїть питання, чи приспати агресивного собаку, чи спробувати відкоригувати його поведінку, соціалізувати, або просто вилучити з місця, де він являє небезпеку.
Поступово акцент уваги волонтерів-зоозахисників змістився на тварин різних розмірів і характерів, тих, що потрапили у ДТП, отримали травми чи отруєння. Лікування надають партнерські ветеринарні клініки «Добродій» та Best. А з початку повномасштабного вторгнення діяльність «Шансу» розширилася, змінився її напрямок: під опіку зооволонтерів тепер потрапляють ще й тварини, уражені війною.
“Дуже багато запитів на допомогу із «сірої зони» – зруйнованих сіл і селищ, звідки люди виїхали і не змогли забрати вчасно своїх улюбленців, – розповідає Галина Грищенко. – Просять про евакуацію, порятунок постраждалих від прильотів і вибухів тварин. У нас також чимало тварин, які знаходяться по запиту від військових. Змінилася і географія. Донедавна майже кожного тижня їздили до Гуляйполя, Оріхова, Магдалинівки, Малих Щербаків… Зараз вони практично недоступні, але наші дівчата їздили туди до останнього”.
Пані Галина розповіла, що активних волонтерів п’ять-сім осіб, на жаль, чоловіків не вистачає. Дуже багато сил порятунку уражених війною віддають Олена Пилова, Ганна Пехингер і, звичайно, Юрій Ковбаса. Він продовжує час від часу виїздити на виклики, та левову частину уваги займають агресивні собаки, яких в рази побільшало. У його притулку «Шанс» знаходяться майже 300 тварин, він переповнений. «Цивільних» песиків туди вже не підселиш.
Зараз у ветлікарні «Добродій» на стаціонарі лікується близько 20-ти собак і кілька котів, у ветклініці Best ще до п’яти пацієнтів. А що далі?
Найбільша проблема: дедалі важче стає прилаштувати тварин після лікування.
Близько 200-т тварин знаходяться на перетримках у кількох локаціях: вольєрній перетримці, невеликих приватних готелях для собак, які зоозахисники орендують. На жаль, для чотирилапих безхатьків немає не тільки державних ветлікарень, а й ніяких пільг на їх утримання. Яке вимагає багато коштів. Та благодійництво на тварин під час війни загальмувало.
Усе починається з протишокової терапії…
Пані Галина не приховує, що у «Шансу» є великі борги і перед партнерською клінікою «Добродій». «Шанс» – найбільший клієнт ветлікарні, його підопічними зайнятий майже весь стаціонар.
“Аркадій Миколайович Черкашин – золота людина, у нього таке велике серце! – каже Галина Грищенко. – Зрозуміло, він знає про наш борг, бо він засновник клініки. Інколи і у нього терпець уривається… Але коли я дзвоню і кажу: «У нас бита собака», – він довго мовчить, а тоді каже: “Везіть..”. Якщо собака у важкому стані й чекати не можна, приїжджає і увечері, і вночі, і у вихідний день”.
“Вночі підстраховує дружня клініка Best”, – уточнює засновник ветеринарної лікарні «Добродій» Аркадій Черкашин. А на питання, як змінився профіль пацієнтів, стримано відповідає: “Тварини, які побували під завалами, з воєнними травмами. Які особливості у лікуванні? Більше обстеження, глибші діагностика, аналізи, рентген, УЗД… А починається усе з протишокової терапії, передопераційної іммобілізації переламів. Часом потрібні реанімаційні заходи, коли сильна кровотеча, – екстрені операції.
Тварини від війни страждають так само, як і ми. Плюс стрес від далеких переїздів, їх часто-густо доставляють з «нуля», на перекладних. Військові відвозять, наприклад, за 20 кілометрів, там підхоплюють волонтери, та і вони часом потрапляють під обстріли. Ось пані Ганна вам детальніше може про це розказати”.
Кормів на сіру зону вже ніхто не дає
Ганна Пехингер собаками займалася і до війни. А невдовзі після початку повномасштабного вторгнення поїхала з Юрієм Ковбасою на виклик до Гуляйполя.
“Тоді ми вперше побачили це жахіття: вулицями бігають величезні зграї собак – від вівчарок до манесеньких чіхуахуа. (Зараз цього вже нема, вони майже всі загинули…) Зустріли кількох мешканців, яких люди, що виїхали, просили наглядати за своїми тваринами. А чим їх годувати? Так ми почали збирати корми для покинутих собак”.
Пані Ганна згадує, що у 2022-2023 році вдавалося зібрати машину кормів і фактично раз на тиждень відвозити їх за адресами, які надавали місцеві активісти. Разів шість їздили на стерилізацію. Когось із тварин забирали.
З 2024-го року стало важче.
“Корми вже не возимо, бо на сіру зону їх ніхто не дає (та й у Запоріжжі з цим важко). Лінія бойових дій наблизилася, людей стало менше, куратори-годувальники теж повиїжджали…
Зараз можу змотатися за однією собакою, не можу чекати іншого приводу, бо за один-два тижні цього собаки вже може не бути в живих”.
Пані Ганна розповідає, що донедавна волонтери їздили до Гуляйполя, Оріхова, Преображенки, Приморського. В останньому було страшніше, ніж в Оріхові, де більше руйнувань і гуркоту від вибухів.
“У Приморському окупанти активно полюють дронами. Влітку ближче до плавневої зони бачили спалені цивільні машини, і довкола нікого… Це страшно. Пару місяців тому забирали звідти алабая. Поки його «пакували» до машини, над головою дронова гидота дзижчала… Кілька тижнів тому до мене звернулися з проханням евакуювати собаку, я далі церкви їхати не наважилася. Домовилися, що хазяї приведуть її ближче до траси”.
Крім евакуації собак, Ганна Пехингер приставляє до клініки травмованих тварин, доставляє здичавілих собак на стерилізацію і опікується 55 собаками та сімома котами. У вільний від роботи час.
«У зооволонтерки не записувалася, просто так сталося, – каже пані Ганна. – Перед роботою треба усіх нагодувати, вольєри прибрати, увечері те саме. Що не встигаю зробити по роботі вдень, роблю вночі. Ну, і хатні справи ніхто не відміняв. Коли їдемо на виклик, трапляється, дві доби не лягаю. Не дуже легко. Мене уже двічі патрульні зупиняли, мовляв, п’яна… А очі червоні від недосипу. Проте що зробиш, війна”.
Добрі, вдячні, грайливі чекають на родину
Ганна Пехингер повертається до справ (приїхала забрати з «Добродія» собаку після лікування), а ми з Галиною Грищенко йдемо знайомитися з підопічними «Шансу».
Довкола нас скачуть три руді собачки.
Ельза потрапила сюди від військових. У неї була проблема зі щелепою – шкіра висіла окремо, кістка біліла окремо. Зараз майже все загоїлося.
Грайлива Роза спочатку не хотіла виходити з вольєру, бо поряд була санітарка, яка робила їй уколи.
Маня півроку тому потрапила в ДТП, автівка переїхала їй задню лапу. “Аркадій Миколайович склав її наново, усе зрослося чудово. Але на жаль, ми не знайшли навіть тимчасову перетримку, довелося повернути її у середовище. За кілька тижнів вона знову потрапила в ДТП. Дуже сподіваємося, що цього разу знайдемо їй родину”.
Тучка з Томаківки. З травмою ступні її підібрав місцевий замполіт і привіз у Best. Там надали першу допомогу і перевезли до «Добродія», бо спеціалізація Аркадія Миколайовича – травматологія. Зараз не скажеш, що їй щось заважає. Скаче, як інші тваринки.
Графа привезли з Малокатеринівки з розтрощеною задньою частиною тіла. Хвіст довелося ампутувати. Стегно склали, але сухожилля зрослося щільно, собака не може розгинати лапу. Попереду ще одна операція, потім реабілітація. Хазяї казали, що потім його заберуть. Але ситуація змінилася, вони поїхали, повертати пса нема куди…
Микола лежав поранений на узбіччі неподалік Новомиколаївки. Внаслідок травми хребта був частково паралізований. Але завдяки турботам «Добродія» вже намагається пересуватися. “Микола дуже добрий, – каже пані Галина. – Шукаємо йому дім. Йому немає куди повертатися…”
Барон – з Кушугумської громади. Потрапив у сильце на зайця задньою лапою. Його не одразу знайшли, через некроз лапу довелося ампутувати. “Великого собаку важко прилаштувати. І тут приїхав волонтер з Німеччини, сфотографував Барона. І уявляєте, знайшлася сім’я, якій він сподобався. Зараз Барон чекає, коли приїде Філіп і забере його до Німеччини”.
Так хочеться, аби щасливий фінал став не поодиноким. Бо усі тварини такі добрі, грайливі, щирі… Хай для усіх підопічних «Шансу» знайдуться і у нас чуйні люди! Як той ветеран для трилапого «двіртер’єра».
Хто хоче в інший спосіб підтримати зоозахисників у їхній шляхетній справі, може звернутися по телефону 050 6980478 (Галина Грищенко) або +380965221229 (Олена Пилова).
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
