Єдиний сеанс «Порцелянової війни» – ввечері, о 18.00. І про нього можна дізнатися тільки у фоє кіноконцертного залу імені Довженка або на сторінці закладу http://dov.zp.ua/movie/2249/
У фоє я потрапила у пошуках правди: чи не торкнеться запланований ремонт у 4,5 мільйона гривень стін, оздоблений ще сорок років тому, у 1980-ті, непересічними розписами художниць Тамари Дружини та Галини Сапегіної, барельєфом на честь Олександра Довженка скульптора Олександра Жолудя, непересічними кованими елементами майстра по металу на Медера.
Запит на мистецтво й привів до мистецтва. Бо на фасаді ККЗ серед декількох навіть повторюваних афіш місця для «Порцелянової війни» не знайшлося.
Добре, що за інформацією dov.zp.ua сеанси подовжено ще на тиждень, до 19 березня. І ввечері 13 березня, почекавши на потенційних співглядачів, я дочекалася молодої трійці з попкорном. На одну особу фільм не покажуть, попередили мене у касі. Треба, щоб було мінімум двоє. Нас виявилося четверо.
І ми подивилися.
З перших кадрів стрічки, яка представила Україну та нашу мученицьку війну в Лос-Анджелесі, на цьогорічному Oscar, в жанрі Feature and Short Documentary Nominations – розумієш, що маєш справу з твором мистецьким. Та починаєш гарячково шукати в інтернеті митців, які його створили, розуміючи, що жодне прізвище авторів тобі не знайоме. І це не той фільм, який побачиш на афішах, на жаль.
З пізнаваного на слух – лише DakhaBrakha, чиїми голосами та ритмами оформлено весь фільм. І сацндтрек може стати й самостійним твором, до речі, бо музичний супровід «Порцелянової війни» бездоганно емоційний.
І ось, власне, про порцеляну. В інтерв’ю Суспільне Культура Слава Леонтьєв – виконувач одної з головних ролей та й режисер, разом із Бренданом Белломо, пояснює виникнення ідеї фільму так: “Наші з Анею роботи набагато більш відомі у США, ніж у нас. Ми працюємо для замовників з різних країн: від Японії до Тайваню, від Ірландії до Іспанії, але здебільшого це Сполучені Штати. Дружина Брендана – Аніла Сидорська (Aniela Sidorska) – наша продюсерка і креативна партнерка Брендана у всьому, і насправді авторка ідеї, і, можливо, авторка провідної частини сценарію цього фільму. Вона такий сірий кардинал, вона дуже не любить виставлятися, хоча вона зірка-зірка. Вона знайшла наші роботи і запропонувала нам залучитися з образами, що ми створюємо, до анімаційного розважального проєкту.
Це було за декілька років до повномасштабного вторгнення і цей проєкт потроху намічався. Ми почали товаришувати, і коли почалося повномасштабне вторгнення, Аніла і Брендан, знаючи, що ми ще й у Харкові, зателефонували нам запитати, чи ми живі, і взагалі, що відбувається, як нам допомогти, чим ми займаємося. І я обмовився, що Аня продовжує розписувати, що все живе. Я здебільшого зайнятий тим, що треную стрільців, тому що на той момент це був дуже гарячий з цього приводу момент. Я сам собі знайшов, скажімо так, цю роботу. Ми очікували, коли нас почнуть використовувати за призначенням. А по метро в Харкові сиділа територіальна оборона і вже ставалися нещасні випадки через те, що абсолютно непідготовлені люди отримали зброю. І Брендан з Анілею дуже обережно, дуже ввічливо запитали, чи не проти ми просто почати знімати те, що відбувається з нами і навколо нас. Зрозуміло, що ми не могли не пристати на цю пропозицію, бо навколо відбувалося абсолютно неймовірне, щось таке з казок, а не з документальних фільмів здебільшого…”
З того ж інтерв’ю отримала підкріплення власного відчуття, що фільм створений для американської авдиторії. Документальні зйомки, виконані відповідної якістю технікою, вражають і нас, українців, що поруі із війною. Та все ж уявити собі можливості вбивчого заліза неможливо, пока не побачиш їх на лінії вогню. Розтрощені будівлі Харкова [і це лише 2022-й], розбитий Бахмут [а наразі він виглядає містом-трупом] позбавляють від будь-якої ілюзії, що когось не торкнеться ця війна.
До речі, фільм виконав величезну дипломатичну місію: “Щойно фільм прозвучав, почалися проєкти, пов’язані зі скринінгом у Конгресі Сполучених Штатів, з Безпековою конференцією, що відбувалася вчора (7 травня 2024 року – прим. ред). Скринінгу в Конгресі Сполучених Штатів сприяла група сенаторів і їхні офіси. Цей скринінг був завбачливо розписаний у часі напередодні, за кілька днів до голосування, за результатами якого Україна отримала пакет фінансової допомоги від Штатів”.
Ще додам з інформації, оприлюдненої Славою Леонтьєвим: група DakhaBrakha надала доступ до усіх своїх записів, “щоб для фільму було обрано саме те, що треба. Між іншим, сплата за те, що було використано у фільмі, не переводилася їм, вона переводилася на підрозділи Збройних сил України. І це чималенька сума”.
То, може, не варто витрачати мільйони на те, що не потребує ремонту? Як-от, стіни ККЗ імені Довженка, які міцно стоять?
Не варто знімати фільми, якими нема що сказати ані українцю, ані закордонному глядачу? які «песики», ви про що?
А варто піти на фільм, в якому кожен навіть смертельно небезпечний кадр – якісний та переконливий.
Усього за 60 гривень на 18.00.
Там, у темряві залу, я записувала те, що встигала вхопити, боючись забути:
“Біженець – це равлик без мушлі”.
Поїхати, залишивши на війні рідну людину, – наче відрізати свою тінь…
На фронті гинуть художники, актори, музиканти… І люди, які могли народити художників… музикантів…
Інеса АТАМАНЧУК, за матеріалами https://suspilne.media/culture/742045-vazlivo-pokazuvati-cinnosti-te-so-rujnuetsa-intervu-z-reziserami-filmu-porcelanova-vijna/
фото авторки
