Дозріли та впали на землю волоські, або, як їх ще називають, грецькі горіхи. Цими плодами полюбляють ласувати різні птахи – горобці, синиці, голуби, воронові.
І це спонукає до неабиякої конкуренції.
Найвдаліші у цій боротьби ворони – бо мають найбільшу вагу, силу, тож, і авторитет.
Вони першими перевіряють врожайність кожного дерева, перегортаючи міцним дзьобом листя під горіховими деревами.
Розколюють горіхи на асфальті, іноді – на проїжджій частині, намагаючись встигнути між автівками. Кажуть, що бачили ворон, які спеціально залишають горіх на дорозі, сподіваючись, що колесо зробить за них цю роботу та можна буде без клопоту поїсти. Вдалі спроби такої поведінки бачила, та наскільки вони осмислені – не беруся вирішувати.
А те, що ворони у гонитві за горіхами – «смотрящіє» – це точно.
Бо їх бояться усі: голуби, синички, які зникають з їхньої зони видимості миттєво. Горобці, ті навіть замовкають у кущах.
Тож, цей молодий голуб просто кинувся мені під ноги, побачивши горіх поруч зі мною… А ворона злісно лаялася під деревом, бо такої смілтвості та довіри не мала.
Розколола горіх, голуб пригостився.
І на своїй пташиній мові лайнувся на синичку, яка теж хотіла мати крихту горіхової начінки!
Довелося кинути синичці шматочок печива. Зернового, з горіхами.
Скоро треба бути синичці вивісити шматочок сала за вікно. Тут у неї конкурентів не буде.
А голубам у холодну пору року підійде будь-що, будь-яке зерно (окрім рису, перевірено, не китайці вони, не хочуть).
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
