Екскурсія для волонтерів та відвідувачів гуманітарного центру “Завжди разом” стала відновленням роботи Запорізької ГО «УТОПІК» [Українське товариство охорони пам’яток історії та культури]. Керівник організації Валерій Стойчев за дві години насиченої розмови показав декілька об’єктів нашої запорізької історичної спадщини, якими насичена стара частина нашого міста, та розповів про обставини виникнення, непересічні події та особистості, з якими ці будинки пов’язані.
Заповнюємо прогалини пам’яті. Квартали старого міста
– Один із напрямків моїх досліджень – це історія дворянських родин Запорозького краю. Серед них і родини міських голів Олександрівська, – розповів пан Валерій. – Про Захар’їних можна розповідати багато [на головному фото ми стоїмо навпроти їхнього будинку, найстарішої капітальної будівлі нашого міста, яке, на жаль, не стало музеєм пошти, як мріялось історикам, – авт.]…
Їхній родовий квартал, невеликий, окреслений вулицями Покровською, Єкатеринославською, Троїцькою та нинішнім проспектом Соборним [була вулиця Соборна]. Належав цій родині до 1907 року.
На території нині – перебудоване та втрачене кафе «Сніжинка» і будівля відділення Укрпошти №63.
Захар’їни православні купці, які породичалися із дворянами…
Довго шукав інформацію про його дружину Марфу, знайшов у Харкові свідоцтво про шлюб і виявив – вона дворянського походження, і потім усіх своїх дочок Захар’їни видавали за чоловіків шляхетного походження.
Я знайшов нащадків родини першого міського голови Миколи Демочані у Києві, родини Фелікса Мовчановського – у Москві проживають, і нарешті знайшов коріння та сімейний архів
До речі, у чому сенс таких пошуків?
Це сімейні архіви. Фотографії, документи, їхня доля за радянських часів.
І проаналізувавши результати пошуків на багато років вглиб, прийшов до розуміння, що гени мають значення.
Тобто, Мовчановські – це юристи, серед яких син Фелікса – засновник радянського вексельного права, онук – інженер в команді розробників літаків-винищувачів «МіГ». Прізвище останнього довгий час було засекречене, тільки після його виходу на пенсію стало відомим.
Із спілкування із нащадками Миколи Демочані – як почалось із діда, який був інженер-кресляр та захоплювався архітектурою, так із покоління в покоління всі випускники КІСІ [нині Київський національний університет будівництва і архітектури]. І цікавий момент – Микола Демочані за часів свого головування в Олександрівську заснував міський банк [де його брат був бухгалтером], так і праправнуки брата – бухгалтери та аудитори банківської сфери.
Цікавий момент – за репресій нащадки не знали [старші – «забули»], що вони дворяни. Але шляхетність присутня, і не виб’єш її ні батогом, ні кулеметами, ні тюрмами…
Коли більш ніж 15 років тому знайшов цю родину через соцмережі, почав розпитувати, отримавши обережні відмови, мовляв, ніякі нк дворяни, дідусь був лікарем…
А так сталося, що молодший син Миколи Демочані, Миколай Миколайович, справді був буде відомим у ранні радянські часи дитячим лікарем. І навіть печатка зберіглася «Врач М.М.Демочани».
Це походження їх влаштовувало, а я запропонував: передайте тим із вашого роду, кому ця історія буде цікава… І у 2011 році мені зателефонувала жінка і сказала: «Я вас завтра чекаю в Києві».
Довелось оформити відрядження до Києва та їхати, і коли ми нарешті зустрілися «на годинку» в кафе, то після семигодинного спілкування розійшлися о пів на другу ночі – такими цікавими виявились спогади та знахідки дослідження. Знайшлося згодом багато документів більш ніж за два століття історії. До того ж, як виявилось із подальших досліджень, один із предків Демочані одружився із ународженою Палеолог, з роду Марії Палеолог. Це відомий рід візантійського походження…
Цікавою рисою родиною Палеологів було те, що окрім статусу вони нічого не мали. Тож із доньками роду брали шлюб [не викреслюємо кохання! – авт..] і з міркувань породичатися. А чоловіки мали здобувати собі долю самотужки…
І цікаво було, побачившись із родичами Демочані втретє чи вчетверте, проголосити: “Я вам подовжив історію: вашій родині 1300 років!”
Це насправді унікальний випадок, коли можна було дослідити сімейний родовід, пов’язаний із нашим містом та історією Візантії та Європи.
Записала Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та з відкритих Інтернет-джерел
