З інтерактивної мапи https://liveuamap.com
“На Запорізькому напрямку ситуація за останню добу не зазнала суттєвих змін. Противник основні зусилля зосереджує на утриманні зайнятих рубежів. Протягом минулої доби ворог здійснив обстріли позицій українських захисників… вздовж усієї лінії зіткнення окупанти обстріляли цивільну інфраструктуру у районі населених пунктів Запоріжжя, Тернувате, Григорівка, Веселянка, Юльївка, Новогригорівка.Надійшло 34 повідомлення про руйнування об’єктів цивільної інфраструктури в результаті обстрілів російськими окупаційними військами.Проводилась евакуація цивільного населення з тимчасово окупованої території”.
Ці повідомлення Запорізької обласної військової адміністрації стали жахливою буденністю. Міняються лише назви обстрілюваних населених пунктів, кількість зафіксованих Нацполіцією руйнувань та число евакуйованих. Та кожного ранку, видихнувши після повітряних тривог та почастілих «прильотів», мешканці обласного центру дякують Збройним силам України за можливість продовжувати відносно спокійне життя. І працюють на Перемогу.
Про це – наш проєкт «Запоріжжя: 45 кілометрів до лінії фронту».
Та спочатку про те, що діється ПО ТОЙ БІК ВІД ЛІНІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ.
«Зрозуміли, що вдруге не пощастить…”
“Ми живемо у селі зовсім поруч із Пологами…
– розповідає 58-річна Оксана, яка вже чотири місяці разом із дітьми мешкає у цокольному приміщенні нашого будинку у Запоріжжі. – У самому місті російські військові з’явилися у перший же тиждень. Як це сталося, що там робилося, як полягло у бою близько 30-ти наших хлопців з тероборони, дізнавалися від сусідів, які працювали у Пологах.
У мене весь час в голові крутилося: “Як же це так??? Чого вони прийшли до нас? Кого збираються звільняти???”
Спочатку про виїзд не думали. І коли побачили тих бурятів, кадирівців, ще якихось «інородців», як їх росіяни відверто називають… І коли почали розрізняти, з якої зброї стріляють… І навіть коли у посадці через дорогу від нашої хати розташувалися їхні «Гради» з «Ураганами»…
Та якось зайшли до будинку двоє чи троє, перевернули все догори дригом, техніку витягли. А тоді вигнали нас усіх з хати, звелівши лише доньці залишитися… Як я розум не втратила, не знаю.
Врешті вони вийшли, я до доньки:
– Ти ціла???
– Та ціла… Злякалася дуже. В одного очі порожні, він мені автомат до рук тицяє і каже: “Ну, застрєлі мєня, застрєлі…” Другий регоче… Тоді каже: “Ну, досить”. Той не слухає, очі вже червоними стали. Товариш стиснув його за плече і вивів з хати”…
Отоді, після доньчиної розповіді, ми зрозуміли, що вдруге так не пощастить. Треба тікати.
Ми виїхали, а чоловік там залишився, не міг господарство кинути…”
Керівництво громад окупанти залякували і викрадали
Запорізька область є одним із дев’яти регіонів, громади яких входять до «Переліку територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Станом на 27.07.2022 року до переліку увійшли 55 громад із 67-ми, розташованих у п’яти районах Запорізькій області. Чотири райони окуповані повністю, один – частково.
Джерело https://www.minre.gov.ua/sites/default/files/field/docs/dodatok_do_nakazu.pdf
Нагадаємо, що намагання швиденько встановити «рускій мір» наштовхнулися на спротив місцевого населення. Неодноразово протягом кінця лютого-початку квітня потужні мітинги під українськими прапорами відбувалися у Бердянську, Василівці, Енергодарі, Токмаку, Мелітополі.
Більшість представників органів місцевого самоврядування відмовлялися співпрацювати з загарбниками. Тому останні вдалися до залякування і викрадення.
Станом на 8 липня було відомо про 393 випадки викрадення серед цивільного населення. З них звільнено 230 людей, а ще 163 мешканці регіону продовжують перебувати у заручниках. Це представники місцевої влади, підприємці, керівники підприємств, установ, організацій, журналісти, адвокати, діти.
Процес не припиняється: 3 серпня представниками вс рф викрали головного лікаря Комиш-Зорянської ОТГ Євгена Зему. Місце його знаходження поки невідоме…
Серед представників місцевого політикуму виявилося 19 колаборантів. Це тепер уже колишні народні депутати, депутати Запорізької обласної , Мелітопольської районної та міської рад, Приморської та Енергодарської міських рад, Пологівської райради, Чернігівської селищної ради. Переважну їх більшість становлять представники «Опозиційного блоку», ОПЗЖ, є також колишні комуністи і регіонали. Вони перейшли на бік ворога в умовах воєнного стану, чи самопроголосили себе «керівниками» окремих громад, як це сталося у Мелітополі, Чернігівці, Якимівці та Енергодарі, або добровільно зайняли посади у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
Ці особи внесені до Реєстру держзрадників, який оприлюднено на порталі Руху ЧЕСНО. З повним переліком і доказовою базою їхніх злочинів можна ознайомитися за посиланням
На межі гуманітарної катастрофи
Як живеться в тимчасово окупованих містечках, селищах та селах? На межі гуманітарної катастрофи – переважно без електрики, газу і питної води.
Зокрема, станом на 10 серпня ПАТ «Запоріжжяобленерго» через дії місцевої окупаційної «влади» не мало доступу до електромереж по Василівському, Михайлівському, Бердянському, Приморському, Мелітопольському, Якимівському, Кам’янсько-Дніпровському та Токмацькому районним відділенням. На Гуляйпільщині, Оріхівщині, у Степногірську через обстріли аварійно-відновлювальні роботи не проводилися.
Пошкодження магістральних газопроводів призвело до повного відключення майже 270 населених пунктів (у т.ч. містах Бердянськ та Приморськ; Василівка, Дніпрорудне, Кам’янка-Дніпровська та Енергодар; Мелітополь, Пологи, Гуляйполе, Оріхів, Молочанськ та Токмак). Ремонтні роботи так само неможливі.
Води немає у Гуляйполі, Степногірську, Пологах, Оріхові. Пошкоджено водопровідні мережі, артезіанські свердловини, а також каналізаційні очисні споруди. Стоки з Василівки без очищення скидаються до річки Карачокрак і далі потрапляють у Дніпро.
У більшості тимчасово окупованих населених пунктів розтрощені відділення банків разом з банкоматами, де люди могли знімати готівку.
З 1 серпня припинила роботу відділень на тимчасово окупованих територіях України і «Укрпошта». Про це повідомив генеральний директор компанії Ігор Смілянський:
“До вчорашнього дня ми виплачували сотні тисяч пенсій, приймали та перераховували платежі за комунальні послуги, доставляли продукти. Але робити це далі більше немає можливості. Зараз на цих територіях існує значна загрозу життю працівників та ймовірність пограбування з боку російських військових та бійців так званих “ЛНР/ДНР”.
Керівники тимчасово окупованих громад переважно виїхали з територій. Частково їхні функції виконують заступники (фактично ніхто не знає, чи співпрацюють вони з окупантами), частково законно обрані посадовці намагаються керувати віддалено. Але робити це що далі, то складніше. Зв’язок дуже ненадійний, доступний лише (і не усюди) мобільний Інтернет.
В заручниках у ворога
Яскравим прикладом «щасливого життя за росії» є тимчасово окуповане місто Мелітополь.
Фото: gettyimages
“За п’ять місяців окупанти взяли в полон більше 500 мелітопольців. Людей викрадають, за викупи відбирають у них все, а потім відпускають.
70-80 відсотків бізнесменів з міста виїхали.
Економіки в Мелітополі, який завжди був містом машинобудівників, зараз немає.
Не працює українські мобільний зв’язок, інтернет, телебачення.
Поїхало 50 відсотків лікарів. 80 відсотків мешканців – безробітні.
Мелітопольці стали заручниками ворога. Єдиний шлях евакуації – через ворожий блок-пост у Василівці.
Немає газу, опалення взимку не буде.
В місті працює лише п’ять чи шість аптек.
Влітку в Мелітополі влітку з голоду ніхто не помре. Регіон вирощує значно більше, ніж можуть спожити місцеві жителі, тому овочі і фрукти на ринках придбати можна за відносно невелику ціну. Але інші продукти (як і ліки) завозяться з тимчасово окупованого Криму і коштують набагато дорожче”.
(З інформації, оприлюдненої міським головою Іваном Федоровим у телеграм-каналі)
Освітян окупанти «ласкаво просять» до «запорізького ГУЛАГу»
Як розповідають своїм рідним мешканці Мелітополя, дуже пригнічує не стільки дорожнеча чи якісь побутові негаразди, скільки атмосфера «рускава міра», насаджувана окупантами. «Інколи хочеться осліпнути, аби не бачити усі ці триколори, двоголових курок і дебільні лозунги”.
Загарбники діють методами залякування і прямого терору. Якщо до бабусі-сусідки, чиї дочка з зятем виїхали з міста, вдерлися 20 озброєних амбалів і пограбували усе, що бачили, станеш боятися навіть піти до ванної кімнати.
Не можуть радувати повідомлення у місцевих пабліках, що “орки з глушини расії хочуть жити в Запорізькій області. Один з таких (вчитель історії) живе в краю суцільних концтаборів (Чусове Пермської області), але доживати мріє на НАШІЙ землі. “Нам с женой в Запорожской области, возможно, дадут участок… Жена хочет садик у дома”.(скрін)
На усіх окупованих територіях у дуже скрутній ситуації опинилися освітяни.
Чи можливо проводити дистанційне навчання за українськими програмами, коли окупантам відома ІР-адреса кожного комп’ютера чи іншого гаджета? Усі, як-то кажуть, на олівці.
Чи захочуть навіть патріотично налаштовані батьки піддавати себе і дітей такому ризику?
Як не реагувати на інформаційно-психологічні атаки російських мерзотників, які днями глумливо пропонували місцевим гауляйтерам “отнять у саботажников кредитки, на которые они получают деньги, и заставить их сожрать. Выселить из квартир. Устроить локальный аккуратненький запорожский ГУЛАГ в степи под палящим солнцем – для тех, кто пока что не научился нашу прекрасную родину любить”?
Тому мешканцям тимчасово окупованих територій у великій нагоді стали б поради фахівців, що робити у ситуації примушення праці на окупанта. І хотілося б звільнитися зі школи чи комунального підприємства та влаштуватися прибиральницею, але таку роботу спробуй знайди. А без грошей – як жити?..
Хтось бореться, хтось прилаштувався
У телеграм-каналах з’являється чимало повідомлень про успішні дії партизан та небайдужих громадян. Кілька прикладів крайніх днів.
- “Смирнове, Пологівський р-н. Орки так старались, клеїли свою х…ю, а тут вночі подув вітерець і щось пішло не так))). Перед цим на робочому місці нового гауляйтера той же самий вітер перерізав силовий кабель, відрубив інтернет та розірвав на клапті “аквафреш”, що висів на приміщенні сільської ради Це тільки початок. Далі буде – партизани передають вітання зрадникам”.
- “В одному із сіл Пологівського району орки вже не ходять у військовій формі. Вони одягнулися у шорти та футболки, у місцевих купують молоко (а ті їм туди плюють). Та головне, кажуть, що якщо буде бій, то відразу будуть здаватися у полон!”.
- “Чернігівка. Сьогодні зафіксовано жвавий рух рашистської техники. Місцеві мешканці дуже просять, щоб ЗСУ вдарило по оркам, які ховаються в місцевому інтернаті та “сельхозтехнике”!”
Хоча – ніде правди діти – далеко не всі мешканці Запорізького регіону, які залишилися на окупованих територіях, чекають на звільнення. Зокрема, частина вчителів уже поїхала на «курси підвищення кваліфікації» до Євпаторії. У Бердянську та Мелітополі досить багато літніх людей вважають, що “нічево страшного не проісходит”. У тій же Чернігівці пенсіонери ходили на «парад 9 мая»: “Все так добре було…” – і раділи «шашликам». І не тільки пенсіонери: “Ну, і так по-чесному, крім пенсіонерів, молоді там лишилися самі зрадники, що стучать на своїх, видають окупантам атовців… Малолєтки там гуляють весілля, вагітніють, відбирають хати покращенькі собі”.
Ще таке повідомлення: “З недавнього часу в Верхньотокмацькій школі з‘явилася нова директриса…, дружина колоборанта…, який назначив себе «председателем сельсовета» та підтримує запроданку щипенко (самопризначена «керівниця» сусідньої Чернігівської громади – ред.). Зараз вони почали дуже активно агітувати батьків з навколишніх сіл писати заяви на вступ до кацапської школи (Обіточне, Ново Полтавці та ст. Верхній Токмак 1-2).
Тим часом їхні діти не відстають від своїх батьків і теж йдуть на співпрацю з орками. Старший син став поліцейським, його співмешканка тепер завідує місцевим клубом”.
У зоні бойових дій лікують поранених, лагодять «комуналку» і варять варення
Ворог продовжує обстріли та авіаудари по населених пунктах Пологівщини, Оріхівщини, Гуляйпільщині, Василівщини. Тут також залишаються люди, які через важливі обставини не змогли виїхати із зони активних бойових дій. У когось не було машини, аби евакуюватися, чи грошей для кількамісячного життя десь у приймах. Хтось не зміг кинути напризволяще кури-гуси-свині та годувальницю-корову. А комусь не стає сил просто вийти надвір зі своєї хати.
Нема електрики, газу та питної води. Та у Гуляйпільській, Оріхівській і Комишуваській громадах комунальники продовжують прибирати сміття, лагодити, де можливо, освітлення, роздобувати сонячні панелі для облаштування місць для зарядки телефонів. А деякі господині прилаштувалися варити варення на саморобних цегляних пічках).
Не виїхала з небезпечних територій і більшість медпрацівників. Які продовжують надавати медичну допомогу людям похилого віку, а також постраждалим від обстрілів та пожеж. Їм допомагають активісти і волонтери, які примудряються привезти чи передати ліки, професійні турнікети для спину кровотечі, портативні дефібрилятори, інше обладнання для лікарень та реанімобілів.
Водночас учасниця групи «Гуляйполе – зле місто»
Світлана пише: “Хочу звернутись до мешканців Гуляйполя, які зробили вибір залишитись вдома. Моя сім’я втратила будинок, авто, дякувати богу, вціліла будівля нашої Шашлички. Це все, що в нас залишилось, інше кафе в окупованому місті, випатрошене орками. Дякувати хлопцям ЗСУ, Гуляйполе – це Україна. І дуже прикро бачити саме тут спустошення: винесено посуд, деяке обладнання, лави, стільці і навіть пивна бочка…. І це не орки зробили… В мене єдине прохання: просячи від усіх допомоги, безкінечно лаючи владу, яка всім вам зобов’язана, просто включайте людяність”.
Життя важливіше за хату чи город
Чим далі, тим більше приходить розуміння, що життя важливіше за хату чи город. Евакуюватися стає дуже важко і небезпечно. Зокрема, 8 серпня автобус із переселенцями з Мелітополя потрапив під артобстріл у Кам’янському, яке знаходиться у «сірій зоні». ”Снаряд влучив у землю поряд із транспортним засобом. Від вибухової хвилі в автобусі вилетіли шибки з одного боку і вибило задні двері. На щастя, ніхто з людей не постраждав”, – пише РІА-Мелітополь.
Днями рясні дощі розмили «дорогу життя» до обласного центру. У «корку» застрягли кілька сотень автотранспортних засобів. Цілий тиждень, незважаючи на обстріли, допомогу людям надавали бійці держслужби надзвичайних ситуацій. Починаючи з 1 серпня, рятувальники відбуксували 213 вантажних автомобілів, 64 автобусів та 740 легкових автотранспортних засобів (станом на 7 серпня).
Та, незважаючи на ці складнощі, потік людей, що евакуюються як з тимчасово окупованих територій, так і безпосередньо із зони бойових дій, не припиняється.
… Нарешті важкий шлях позаду. Запоріжжя та ближні громади гостинно приймають переселенців, яких зареєстровано вже близько 200 тисяч.
Як вони облаштовуються, а також про те, як живе обласний центр під час війни, «МИГ» розповість в наступних випусках проєкту «Запоріжжя: 45 кілометрів до лінії фронту».
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки і з соціальних мереж
