Литовський щоденник
Нарешті я подивилася мультфільм «Мавка».
Збиралася зробити це ще навесні, коли їздила до Львова.
Не склалося.
Довелося зачекати, доки анімаційна стрічка з’явиться у кінотеатрах Вільнюса.
Зрештою, виявилося, що так навіть іще цікавіше.
У перші дні, коли «Mavka: Misko siela» [«Мавка: Душа лісу»] вийшла у литовський прокат, кінотеатри щодня відводили для неї по п’ять-шість сеансів. Та й зараз, місяць потому, фільм ще не зійшов з екранів. Наприклад, у середу, в будній день сеанс о 13.30 зібрав близько 40-ка глядачів.
До речі, у Вільнюсі квиток у кіно коштує приблизно від п’яти до семи євро [200-300 грн]. За тутешніми мірками – недорого. Тим більше, існують знижки на денні сеанси, а подекуди – також для дітей і «сеньйорів» [віком від 65-ти років].
Кінотеатрів у Вільнюсі не так уже й багато [я нарахувала п’ять основних]. Та скільки їх треба для міста [нехай навіть столичного і дуже культурного], де 581 тисяча жителів? Тим більше, серед вільнюських кінотеатрів є справжні «монстри»: як от «Форум-Вінгіс», у якому одинадцять залів загалом на 2277 місць.
Проте я обрала кінотеатр «Мультикіно» [сім залів], бо в ньому «Мавку» можна було переглянути «мовою оригіналу»: спеціально, щоб фільм подивилися біженці з України. Коли «Мавка» тільки-но вийшла на екрани, таких сеансів щодня було аж два. Решта три-чотири – литовською мовою. Причому, не з титрами, а з повноцінною озвучкою.
Я не очікувала від мультфільму багато. Переглянувши трейлер і прочитавши те, що писали про нього у пресі, зрозуміла: це не поетична драма-феєрія Лесі Українки, а осучаснена фантазія для сімейного перегляду за дуже віддаленими мотивами класичного твору.
Перед початком фільму показали рекламний блок [на сайті «Мультикіно» я прочитала попередження, що зазвичай він триває аж 20 хвилин]. Рекламували, здебільшого, мультики, які уже вийшли на той час у прокат або мали вийти найближчим часом. Я вжахнулася. Дурнуваті «супергерої», нескінченні гонки, ідіотські геги… Персонажі одноманітно б’ють один одного, падають, розбиваються, щось ламають, лементують… І цей непотріб втюхують у дитячі голови!
Після такої прелюдії «Мавка» здалася просто-таки зразком краси, доброти й мудрості. А ще на моє сприйняття вплинула чарівна українська мова – так приємно було чути її, коли скучив за усім рідним! Аж сльози навернулися…
Дійсно, «Мавка» не демонструє супер-оригінального українського стилю – він нагадує диснеєвський. Але персонажі усе ж наші – не просто з п’єси Лесі Українки, а з українського фольклору.
До речі, мені довелося роз’яснювати литовцям [а іноді й землякам-українцям], що мавка – не власне ім’я, а лісова істота з народної міфології. І не треба плутати її з русалками. Мавки – духи лісу, духи дерев, а русалки живуть у річках, озерах або ж у полях. У мультфільмі вони теж присутні: стрункі красуні, котрі заздрять, що Мавка стала берегинею лісу.
Дуже прикро, що неможливо іншими мовами передати усі нюанси українського оригіналу. Зокрема, селяни називають лісових жителів «чудовиськами», а для тих, у свою чергу, людські істоти – «людовиська». Колоритне слівце, чи не так? Я поцікавилася, як воно звучить у мультфільмі литовською. Виявилося: просто «люди». А «Той, що в скелі сидить» через певні особливості литовської мови у перекладі перетворився на «Того, що сидить НА скелі»…
Дехто з литовців навіть помітив зовнішню подібність двох підручних шкідної Килини до братів Кличко. Проте жартівливих «дружніх шаржів» у мультфільмі значно більше. Зокрема, сільська фольк-група не лише співає голосами «ДахиБрахи», а й представляє портрети артистів цього гурту.
Навряд чи іноземці помітять побіжну згадку про Волинь – край, що був для Лесі Українки малою батьківщиною та джерелом натхнення [хоча насправді він не може похвалитися фантастичними гірськими краєвидами, які ми бачимо у фільмі]. Литовці зазначають, що в дубльованому варіанті ця географічна назва взагалі не звучить.
Я вже не кажу про деякі жарти: щоб їх зрозуміти, треба знати Україну, її мову та фольклор. Образно кажучи, треба бути особисто знайомим із тим півнем, котрий у фільмі клює в дупу «панталонного кутюр’є».
Так, каркас мультфільму побудований за «диснеєвськими кресленнями». Адже стрічка робилася з оглядкою на світовий прокат. Та все ж я переконана: її автори постаралися внести в неї наш незламний національний дух і, попри все, доброту. В Литві фільм отримав назву «Мавка. Душа лісу». Та, може, й душа України?
Звісно, аналогії можуть завести надто далеко. Насамперед, не варто проводити паралелі між лірично-комедійним анімаційним фільмом для сімейного перегляду – і трагедією війни, в яку втягнули нашу країну рашисти. Не кажучи вже про те, що сценарій «Мавки» писався давно, а більша частина фільму знімалася протягом семи років – ще до повномасштабного вторгнення.
Хоча зовсім позбутись асоціацій важко. З якою, приміром, легкістю мерзотниця Килина заморочила голови наївним і довірливим селянам! Мовляв, лісові чудовиська збираються напасти на село й усіх знищити – тому треба напасти першими. От вам той самий «удар на випередження», про який теревенять рашисти…
Мавка ладна віддати життя, аби захистити рідний ліс. Вона перетворюється на вогняний вихор люті, котрий без розбору знищує все на своєму шляху. Але її приводить до тями і рятує мелодія сопілки, яку підхоплюють люди та лісові створіння. Мистецтво і краса порятують світ? “Єдине чаклунство людей – це любов”, – не вельми оригінальний висновок. Однак, погодьтеся, зігріває.
До речі
Нагадаю, що за драмою-феєрією Лесі Українки зняли в Україні два художніх фільми [у 1961 році – режисер Віктор Івченко, у 1981-му – режисер Юрій Іллєнко] і один півгодинний анімаційний [у 1976 році – режисер Алла Грачова]. Їх можна подивитися в Інтернеті.
Хоча мультфільм «Лесная песнь» створила український режисер на українській студії, та він російськомовний [брежнєвські часи!]. Ріже вухо, коли сопілку називають «свирелью». Добре хоч Лукаша – не «парнем», а все-таки «хлопцем»…
Нашого друга Далю Мачіоніте дуже зацікавив твір Лесі Українки. Вона прочитала п’єсу та переглянула анімаційний фільм 1976 року. Він сподобався їй більше, ніж райдужна «Мавка. Душа лісу». Думаю, литовці [судячи з творів їхніх митців, представлених в Національній художній галереї] схильні до стриманої кольорової гами – саме такої, як у мультфільмі Алли Грачової. Але українці насправді люблять усе яскраве, іноді навіть надто…
Безумовно, сюжет і текст драми Лесі Українки, хоч і дещо спотворений російським перекладом, набагато цікавіші для дорослої аудиторії. Зокрема, Далю захопив опис природи на початку третьої дії: “Починається хворе світання пізньої осені. Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок”. Справді, виразно написано! Але ж так похмуро… Та про смаки, як то кажуть , не сперечаються.
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО
[Вільнюс – Запоріжжя]
