Живописний вигляд цього пана не викликав сумнівів у його творчій натурі. Й зимою, і весною, і літом пан Анатолій [а познайомилися ми саме у липні, недавно] – завжди виглядав імпозантно. Капелюх, фартух – частина іміджу, примітні, навіть коли мчиш маршруткою та не встигаєш роздивитися деталі.
На цей раз розговорилися.
Так, митець.
Каже, що добре знає запорізьке художнє середовище. Схвально киває: знав і Володимира Коробова, і Анатолія Скрипку. Та й інших.
І його знали. Називає творче псевдо – Квасов. І вправно демонструє одну із своїх робіт, які зберігає у пам’яті телефона…
Домовляємося ще зустрітися.
Біля художнього салону та приміщення фотоклубу завжди творчий настрій. Тут, об’єднуючи все крило будинку, одного з архітектурних шедеврів нашого міста, розташовувалися художні майстерні у 1950-1960-ті роки. Тут розпочиналося Товариство художників, яке згодом трансформувалося в Запорізьку організацію НСХУ…
Є що згадати.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
