Наприкінці минулого тижня в Берліні на Міжнародному літературному фестивалі був організований Вечір солідарності з Україною за участі PEN Ukraine, PEN Berlin, Ukrainian Institute – Український інститут, internationales literaturfestival berlin.
“…повна зала на півтисячі місць. У кінці публіка аплодувала Україні стоячи. Це було дуже зворушливо…” – повідомляють учасники події.
Тривали дискусії журналістів і письменників, читання уривків книги Віки Амеліної, музика Юри Гуржи, виступ президента ПЕН Берлін Деніза Ючеля, виступ Сергія Жадана (онлайн)
Голова PEN Ukraine Volodymyr Yermolenko повідомив,що вперше в житті виступав з промовою німецькою мовою. Текст опублікувала газета Die Zeit під назвою «Зло набуває впевненості у собі, коли воно повторюється».
https://www.zeit.de/…/europa-ukraine-bestimmung…
***
Ось переклад частини промови Володимира Єрмоленка українською:
“Радянський Союз був однією з держав, які розпочали Другу світову війну, але, на відміну від нацистської Німеччини, він не програв. Для західного світу 1945 рік ознаменував перемогу добра над злом; для нас це була перемога зла над іншим злом.
Через кілька років після закінчення Другої світової війни Ганна Арендт опублікувала одну з найважливіших книг XX століття – «Елементи та походження тоталітаризму». У ній вона, серед іншого, обговорює, як тоталітаризм ґрунтується на тому, що Арендт називає «радикальним злом». Радикальне зло – це те, що робить людей взаємозамінними. Зайвими. Тими, кого можна відірвати від їхнього місця та помістити деінде. Тими, чию смерть ніхто не повинен помічати – бо їхнє життя також ніхто не повинен помічати.
Тиранії потужні, коли тримають усіх у страху. Вони створюють цей страх, доводячи, що контролюють наші життя – і, перш за все, нашу смерть. Тирани вважають, що вони визначатимуть, коли ми помремо. Вони хочуть, щоб усі думали, що наша смерть належить їм.
Зло стає впевненим, коли воно повторюється. Коли за злочином не настає покарання. Потім вона починає доводити всім, що її злочини насправді є покаранням за злочини інших. Вона хоче переконати нас, що жертви є злочинцями, а злочинці – жертвами. Вона хоче, щоб її злочин розуміли як найвищу форму справедливості.
Путінська Росія не просто веде війну проти України. Вона веде війну проти реальності. Вона веде війну проти справедливості. Вона веде війну проти світу, де слова «добро» і «зло» мають значення. Де вони не знецінюються і не перевертаються.
Путін хоче, щоб Європа зникла – не лише як політична реальність, а й як реальність цінностей. Європа хоче ризикувати якомога менше і таким чином зробити світ безпечнішим. Путінська Росія готова ризикувати більшими темпами, щодня підвищуючи ставки, роблячи світ небезпечнішим.
Страх провокувати Росію провокує Росію.
Якщо ви постійно уникаєте ризиків у боротьбі з кимось, хто постійно збільшує ризики, ви програєте.
Але Путін хоче знищити щось ще більше: він хоче зруйнувати віру Європи в себе. І поки що йому це вдається. Європа нагадує потопаючого, який тоне у відчаї. У розбраті.
На відміну від «Сили безсилих» Вацлава Гавела, Європа дедалі більше нагадує континент безсилля сильних.
Чому? Тому що немає віри.
Але віра знаходиться в опорі. Віра народжується з неможливого.
Незважаючи на війну, ми переживаємо розквіт української культури. Як таке можливо? Тому що культура — це не надбудова, а сама структура.
Вона допомагає нам вижити, допомагає нам бути собою.
Вона допомагає нам, незважаючи на небезпеки, продовжувати прагнути та підтримувати фундаментальні людські цінності.
Життя, незважаючи на смерть. Любов, незважаючи на біль. Радість, незважаючи на страждання. Це культура «непокори».
На відміну від фізичного світу, у духовному світі немає закону збереження енергії. Сила в ньому не є результатом арифметичних рівнянь. Вона часто з’являється, коли її найменше очікуєш.
Сьогодні Європа допомагає Україні, але Україна також допомагає Європі. Вона допомагає Європі заново відкрити своє призначення, глибше призначення якого полягає в опорі тиранії. Звідси походження Європейського Союзу. Сама Європа була імперіалістичною і знає, що означає бути на боці зла, а потім перейти на бік світла. Що означає бути тираном, а потім подолати цю тиранію.
Герой – це той, хто протистоїть тим, хто сильніший за нього. Тому що його підтримує віра в неможливе.
Слово «герой» для нас більше не є патетичним. Воно стало прагматичним. Ми кидаємо виклик тому, що здається сильнішим за нас. Ми здобуваємо силу, роблячи те, що раніше здавалося неможливим.
Тому ми кажемо:
Слава Україні. Слава героям”.
***
Опублікований 20 вересня у zeit.de текст викликав полеміку на сайті газети.
Є репліки типу: “Тенденційно. Ми не повинні дозволяти комусь, хто належить до однієї з ворогуючих сторін, вказувати нам, що нам слід робити, а що ні”.
Такій позиції багато опонентів, на щастя, які розуміють небезпеку бути непричетними до зла, яке творить смерть поруч:
“Досі не всі усвідомлюють, що Путін – затятий імперіаліст, який вважає, що йде слідами Петра Великого. Його цікавить лише імперське розширення сфери впливу Росії, будь-якими необхідними засобами та будь-якою ціною. Будь-хто, хто готовий знищити мільйон людських життів або більше через жагу до влади, також може вважати, що всі спроби виправдання служать лише приховуванню його справжніх намірів, є порожніми словами.
Ця війна не відбулася б за будь-яких обставин, якби Україна вчасно вступила до НАТО. Майбутні історики вважатимуть це провалом століття”.
Або: “Такі трагедії часто роблять багато речей зрозумілішими.
У цьому випадку, що Україна належить до Європи, а Росія ні.
Що європейці нарешті повинні навчитися стояти на власних ногах і хто в країні працює проти власного народу та грає в гру Путіна…”
На репліки типу “Припинення війни має бути пріоритетом, навіть якщо Україна зазнає серйозних територіальних втрат, якщо ми хочемо продовжувати підтримувати їх. Я мушу це сказати, бо вважаю поставки німецької зброї неправильними та контрпродуктивними для припинення стрілянини”
– відповіддю є твердження: “…якщо росіяни не зазнають поразки в цій війні та зможуть зберегти всі вкрадені українські території, вони знову нападуть після латентного періоду в 3-5 років.
Так само, як і після незаконної анексії Криму, коли вони просто стояли осторонь і спостерігали.
Будь-які переговори, будь-які поступки, і особливо припинення підтримки України росіяни розглядають як слабкість НАТО.
Після України черга країн Балтії. І завдяки таким людям, як вони, росіяни можуть безперешкодно продовжувати”.
Тому:
“Росію потрібно перемогти. Колоніальну імперію потрібно знищити”.
Підготувала та переклала Інеса АТАМАНЧУК
