Кілька днів тому мені пощастило виявити на безкрайніх просторах Інтернету фотографію, зроблену 1890 року в мелітопольському селі Астраханка. На знімку, який становить інтерес для всіх, хто цікавиться історією запорізького краю, зображена група сільської молоді з місцевих християн-молокан.
На що одразу звернули увагу і я, і читачі: виглядає молодь із позаминулого століття явно не по-сільськи: одягнені вони так, як на росії не всі будуть одягатися, мабуть, і 150 років по тому)
На продовження теми пропоную увазі моїх шановних читачів ще кілька ретро-фото з того ж краю, які теж випадково знайшлися в Інтернеті непередбачуваному. Зроблено їх у Мелітополі на самому початку двадцятого століття – в 1903-му і 1906-му роках (дати вибито в нижньому кутку праворуч).
На фото – дівчина і молодий чоловік. Знімалися на картку в мелітопольській фотографії Йосипа Ківатіцького (заснована 1893 року його братом Марком Федоровичем).
Що можна сказати про дівчину? Зосереджена, цілеспрямована, приємної зовнішності, з темно-русявим, акуратно зачесаним назад, волоссям. Щасливим буде той, у кого вона закохається, за ким погодиться піти на край світу – по полю, яке ми називаємо нашим життям. Так мені чомусь подумалося.
З молодим чоловіком ще простіше. Він – військовий. Судячи зі світлих погонів – із піхоти. А цифра 13 на погонах підказує, що служить він у 13-й піхотній дивізії. Її штаб на початку 20-го століття знаходився не дуже далеко від Мелітополя – у Севастополі. Більшовицький переворот дивізія не підтримала. Відомо, зокрема, що у двадцятому році вона входила до складу армії барона Петра Врангеля. З бароном вона й відбула в еміграцію, де потім навіть було створено об’єднання чинів 13-ї піхотної дивізії. Що стало з молодим чоловіком, який, дуже схоже, був із караїмів Мелітополя – належав, тобто, до народу, чисельність якого сьогодні у світі налічує… лише дві тисячі осіб, навіть припустити важко.
Володимир ШАК
