З далекої Голландії, яка особисто мені відома тільки по сиру – дуже смачному, до речі, та по форменій літній морській білій сорочці з синім коміром-гюйсом, яку свого часу я носив – коли служив на флоті, не замислюючись, правда, чому вона називається голландкою, прилетіло прохання від однієї моєї знайомої молодшекласниці. Рятуючись від війни, вона разом із мамою та молодшим братиком виявилася дуже далеко від України – у сирно-морській голландській Голландії. «Придумайте історію з яким-небудь словом, яке я знаю, але щоб його не відразу можна було дізнатися», – сформулювала вона своє прохання, знаючи, що я здогадаюся, чого вона хоче.
Ця моя знайома, а звати її Настя, – велика вигадниця. А її улюблене заняття – переробляти слова. Вона ніби підкидає їх, а потім підставляє долоні і слова падають у них, перетворюючись найхимернішим чином. З банального огорода, наприклад, у Насті виходить загадковий лицарський Род Ого, а ще більш банальний дровосек може стати грізним індіанським вождем Сек Во Дро. Мені ж від Насті дісталося прізвище коханої жінки Володимира Висоцького. До речі, непоганий псевдонім вигадала для мене юна словопереробниця: Мир Влади. Звучить, проте! Буду ним користуватися.
Дуже поважаючи людей, що чуйно вслухаються в слово, а воно, як запевняють мудреці, спочатку було Богом – згадайте Євангеліє від Іоанна: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог», я Настіни словоперероблення підтримую і з задоволенням беру участь у них.
– А де мені слово для історії шукати? – Поцікавився я, щоб уточнити завдання.
– У нашої бабусі у саду! – відразу знайшлася з відповіддю Настя. І додала, щоб мені стало зрозуміло:
– Вони такі жовтенькі з червоними щічками. І всередині у них кісточки. А бабуся з них варить смачне-смачне варення.
– Зрозумів, – відповів я і сів писати історію зі словом із бабусиного саду.
Назва у цієї історії вийшла така:
Коси Абрі
Кому не ліньки послухати, розповім, поки не забув, що вигадав:
журналістські дороги одного разу привели мене на селекційну станцію, що спеціалізувалась на вирощуванні хліба – пшениці, тобто. І коли я з відкритим ротом стояв біля одного з полів станції, де пшениця була майже з мене зростом, я раптом подумав, що кілька колосків цього поля зможуть, мабуть, нагодувати п’ять тисяч людей. Як це вдалося зробити Ісусу Христу з кількома хлібами. І тут, перервавши мої фантазії, до мене підійшов станційний агроном з сивим волоссям, що різко контрастував із золотом пшениці. Як би погладив колосся – провівши над ними рукою, він сказав:
– Коси Абрі.
Про цього фахівця-агронома мені розповідали, що він – дивакуватий, але знає багато цікавого, і, щоб розговорити його, я з непідробним інтересом попросив:
– А ким була Абрі, розкажіть!
Виявилося, Абрі – це ім’я богині великого, гордого і дуже працьовитого народу, який жив у наших місцях у такій давнині, від якої дихання захоплює. Один історик з тієї самої давнини неправильно назвав представників цього народу скіфами, хоч вони самі себе завжди називали дітьми сонця. І запевняли, що вони прийшли на землю із сонця.
Богиня у них була особлива – неймовірної краси дівчина з сонячними косами: своє русяве волосся Абрі заплітала впереміш із сонячним промінням, від чого коси сяяли золотом.
Мешкала золотовласа Абрі на Бог-горі на березі степової річки, води якої іноді перетворювалися на молоко: слід було тільки вимовити заповітні слова, підсказані скіфам їх богинею. Як і всі боги, Абрі була безсмертною. Причому безсмертною її робили сонячні коси. Таку особливість вони мали.
А потім у дітей сонця, що жили в ладу і один з одним, і з природою, трапилося нещастя: зі сходу, де ніколи не було нічого доброго, на них напало дике, неймовірно жорстоке плем’я, що вирішило підкорити гордих скіфів. «Я вам даю на це три дні», – розпорядився цар дикунів.
І скіфи вийшли на битву із ворогом.
Хто вмів поводитися зі зброєю, билися. Інші, включаючи старих, жінок і дітей, всіляко допомагали борцям. І зуміли відстояти свою землю! Проте нещастя на цьому не закінчилися: відступаючи на схід, ворог спалив хлібні поля скіфів. Дітям сонця загрожував голод. І тоді сталося те, чого ніхто не очікував: до скіфів, спустившись із Бог-гори на березі Молочної річки, прийшла їхня Абрі.
Вітати златовласу богиню зібралися всі – від малого до великого. А Арбі, попросивши в найближчого до неї воїна гострого меча, відсікла їм свої золоті коси. Народ завмер. І чути було, як хтось тихо промовив: вона ж більше не буде безсмертною…
Абрі ж тільки посміхнулася на це і підкинула коси до синіх небес. І сталося диво: коси юної богині перетворилися на просторе – далі горизонту, хлібне поле.
– Це все, що я можу зробити для вас за вашу мужність і відвагу, – сказала Абрі.
… Кілька хвилин ми стояли мовчки біля самого краю хлібного, що пахло щастям, поля, а потім я запитав:
– А що після цього сталося з Абрі?
– Нічого не сталося, – відповів мій візаві. – Вона залишилася з людьми, які її любили. А тому, кого люблять, не потрібне безсмертя, згодні?
І я на знак згоди кивнув головою.
*
Історію зі словом з бабусиного саду, а слово це – абрикоси, звичайно ж, я для своєї далекої знайомої вигадав після того, як мені в Інтернеті на очі потрапив знімок спаленого хлібного поля.
Це не часи скіфів. Це наші дні, це Запоріжжя, де розбійничають, спалюючи та вбиваючи – як у пісні Володимира Висоцького: «А перед нами все цвіте, за нами все горить», – дикуни зі сходу, які називають себе «рускім миром».
Вони йшли підкорювати Україну за три дні…
Володимир ШАК (Мир Влади)
Ось цей знімок:
