«Чому ви пачете, хто вас образив», – спитав я, помітивши на клумбі в центрі Запоріжжя славного, квіти з прозорими крапельками на блідо-білих пелюстках.
Здається, ці квіти називаються юкками. Від інших вони відрізняються здатністю цвісти до самих морозів. І вони дуже прикрашають місцевість, де з’являються. Радість дарують усім, хто з ними знайомиться.
А що на пелюстках у них сльози, я вирішив з єдиної причини: дощу в Запоріжжі не було. Ні ввечері напередодні, ні вночі. А ранок видався хоч і прохолодним, але сонячним. Таким, яким зазвичай був початок дня у жовтні – моєму улюбленому місяці, до війни, до нападу проклятих рашистів на благословенну нашу Україну.
«Ми злякалися близьких вибухів і переживаємо за наше місто, яке дуже любимо», – відповіли квіти – тихо-тихо, трохи хитнувши при цьому своїми головками, схожими на опущені вниз дзвіночки.
Довелося їх заспокоювати. І обіцяти, що ВСУ дуже скоро жорстоко покарають ворога. А може, я сам себе заспокоював, а квіти просто співчували мені. Вони ж, як діти, дуже щирі.
Володимир ШАК
Запоріжжя, жовтень 2024 року
