Дитячий парк «Запорізький міський ботанічний сад» запрошує відвідувачів помилуватися квітучими трояндами. Таке повідомлення ми із знайомою знайшли у соцмережах, на додаток побачили фото чудових квітів і вирішили: їдьмо!
Ранок видався досить ясним і теплим, хоча синоптики лякали дощем. Та нашим планам це не завадило. От чому до парку ми заходили із підсвідомим очікуванням приємних див і несподіванок.
І ті несподіванки розпочалися з перших хвилин. Спочатку нам треба було придбати квитки в дуже приємної жіночки, але в неї не знайшлося здачі. Раптом на стіл стрибнуло пречудове сіреньке кошеня. Те диво і запропонували нам на здачу.
Кошенятко звуть Бусинкою, поки що звірятко живе у ботсадівській будівлі. «Воно дуже виховане і веселе,» – пояснила нам мила касирка.
Із здачею то був жарт, таким чином робляться спроби знайти для Бусинки люблячу сім′ю. Отакі тваринки у ботсаді не новина. Сюди часто підкидають кошенят або цуценят, а робітники шукають для них добрі руки.
Придбавши квитки, ми розпочали прогулянку акуратними доріжками серед зелених газонів і паркових будівель. Газони прикрашено квітами і декоративними фігурки веселих гномиків, лелек, жабок.
Перші трояндові кущі ми побачили за кактусарієм, але це був невеличкий куточок тієї краси. Хоча саме там ми знайшли квіт шипшини незвичайного кольору.
Біля кактусарія нас зустрів дуже серйозний наглядач за порядком – кіт підвищеної пістрявості. Він рішуче відмовився фотографуватися, показав нам тільки свій хвіст і побіг до зимового саду. Там теж треба наглядати за порядком. Особливо біля басейна із золотими коропами.
А ми пішли до ділянки, де за огорожею квітли троянди. Сказати, що вони дуже красиві, означає нічого не сказати. Кожною квіткою хотілося б милуватися окремо, фотографуватися біля кожного куща, вкритого тими квітами. Що й робили усі відвідувачі, і ми разом із ними.
Тут можна було побачити квіти усіх кольорів і відтінків, недаремно це названо трояндовим балом.
Важко передати відчуття, яке виникає там, серед цього квіткового свята, відчуття причетності до прекрасного, коли у повітрі ніби лунає дивна мелодія краси і поезії.
Також ми бачили лілії, волошки, маки, ромашки – усе квітне, усе чарує зір. Не поступаються красою трояндам і квіти бегонії.
Згадуючи про красу, треба згадати й про тих, хто ту красу вирощує і зберігає, хто про неї піклується. Це самовіддані працівники ботанічного саду, вони заслуговують на нашу повагу і слова щирої подяки.
Спеціальні таблички нагадують відвідувачам про небезпечні зустрічі із шкідливими комахами, кліщами. Дійсно, квіткові аромати приваблювали різноманітних комах, жуків, метеликів. Мені здалося, що нам зустрілася навіть «червонокнижна» сколія степова. Хоча то міг бути і звичайний шершень.
Нарешті ми відвідали зимовий сад і нову оранжерею, схожу на казковий кришталевий палац.
У тому казковому палаці сталася ще одна напівказкова подія. Раптом на сходах оранжереї з′явилася наречена, мов справжня принцеса, яка завітала на бал. Вона поспішала на весільну фотосесію. Як кажуть, краса до краси.
Отак поетично завершилося наше відвідування свята квітів. Емоції, звичайно, вирували. Ми вирішили попрощатися із милою Бусинкою, але кошеня відпочивало у зручному ліжечку. Тому ми пішли собі тихенько до виходу із надією, що теплі турботливі руки для тваринки ще знайдуться.
На автобусній зупинці нас таки наздогнав дощ. То був теплий червневий дощ, і чомусь згадалася пісня, колись досить відома. Там були такі слова: «Окропи дівчиноньку водицею, щоб була вона білолицю, окропи водицею сокола, доля щоб його була високая». Це можна побажати нареченим, які зустрілися нам у оранжереї. Також дощ просили: «Ти прийди до нас, щоб усе цвіло». Так, нехай усе цвіте, і трояндовий бал триває якомога довше.
Галина СОЛОВЙОВА
