Знайомства у тролейбусах тримають нашу життєздатність.
Пан Віктор – наш давній знайомий. Його звичайне спорядження – різнокольорові нитки, з яких він невпинно плете, їдучи у 14-му тролейбусі. Та власне, мочалки, які він продає на набережній – усім бажаючим бути чистими та почуханими.
Та ось зізнається, що вже не плете. Призупинився.
Бо цього року має ювілей, скоро буде 90.
Загинає пальці, запитує іронічно: “Що це за життя? З’їсти, що хочеш, не можна. Випити – нічого не можна. До жінки позалицятися – теж вже запізно… Не все бачу. Не все чую…”
І аж тут хтось йому телефонує. За мочалки питає.
– Маю, – відповідає. – Зачекайте, з собою маю. Я вам через півгодини привезу…
Інеса АТАМАНЧУК, фото Микола БАРИШЕВА