Іноді замислюєшся – проти кого воює росія? Бачиш людей, знекровлених емоційно, що покинули рідні місця, намагаються втриматися у Запоріжжі, та найбільше сподіваються повернутися до своєї оселі, відбудувати та жити… А скільки заплаканих очей та тремтячих від болю та несправедливості жінок бачили співробітники проєкту Карітас Запоріжжя «Ремонти домогосподарств у Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій і Житомирській областях». Це часто літні люди, які попри все хочуть залишатися вдома, у рідному затишку, на який зазіхає людожерським оком сусідня країна…
Робота проєкту малих та середніх ремонтів Карітас Запоріжжя зазвичай починається з визначення відповідності становища людини, власника пошкодженого війною житла, таким, що потребує допомоги.
Становище Лесі Данилівни, дуже поважного віку жінки, яка вже вісім років доглядає сліпого та безпомічного інваліда-сина, було відповідним з першого погляду.
Дві скромні пенсії не складають такого статку, щоб замінити вибите вибуховою хвилею вікно, відшкодувати інші втрати, яких зазнала квартира внаслідок прильоту російської ракети.
Становище родини, до страждань якої додалась ще й воєнна трагедія, не просто потребує, вимагає допомоги.
Це друга війна в житті Олесі Данилівни, восьмої, молодшої дитини у роботящій пологівській родині. Перша війна забрала чотирьох рідних братів. За ними залишилася тільки пам’ять – “якими ж красивими були брати Євсманські… А які голоси мали…” Пісню, що співали брати на три голоси, зараз не співають. Та Леся Данилівна знає: “За ставочком, за річенькой качечка ночує/ Не будемо, серце, в парі, душа моя чує…”
З дитячих років згадує однокласника Степана Кравчуна [був директором «АвтоЗАЗу», знана людина у Запоріжжі], бо обидва любили вчитися.
Вона багато знає пісень. Бо співала їх синові, який в одну мить втратив здоров’я: “Ночей не спала, співала, як у дитинстві, щоб він заснув”, – розповідає вона мені хриплим виплаканим голосом.
Рятувати сина – вже вкотре – Лесі Данилівні допомагає неабиякий життєвий досвід. І хист. Після війни, ледь подолавши туберкульоз, вона вивчилася на фельдшера. Працювала і в пологовому будинку, і в дитячій лікарні: “Маніпуляції медичні, – то моє, – розповідає. – Буває, у дитинки вени, як ниточки, а я все одно процедуру зроблю. І не боляче”.
Та врятувати сина від хвороби Паркінсона ніжним та вправним рукам матері несила. Може тільки годувати, прибирати та співати пісень…
Біля нас сідає Чак, поважний 12-річний пес, який стиха та приязно слухає наші розмови. Любить свою хазяйку, іноді обіймає лапами: мовляв, я з тобою, впораємось!
І так же спокійно пес, до речі, споглядає усі масштабні ремонтні роботи, які тривають у квартирі. З Єгором, що невтомно працює, у нього та у Лесі Данилівни розуміння з напівслова. “Тільки хотіла попросити повісити килим [у поновленій після ремонту кімнаті, – авт.], і бачу, що килим вже на місці… Він дуже вправний, умілий та добрий. Ремонтує та наводить лад, бо я на це сил не маю”.
На місце повернути після ремонту доведеться ще багато речей.
Та оця – портрет неймовірної краси, мене зацікавила з першої зустрічі. Розпитую, як з’явилася в родині ця картина. “Чоловік був інженером на ЗСТО, керував конструкторським бюро. Я працювала у дієтичній їдальні. На завод приїхав художник, побачив мене, закляк та каже: «Я хочу намалювати ваш портрет у Канаду, щоб відправити у Канаду, на виставку найкрасивіших жінок світу». Я ж не мала часу, дала йому фото. А згодом він приніс і подарував цей портрет”…
Ані підпису, ані прізвища. Тільки знає, що звали художника Юрій Єфимович… Тож, спитаю мистецтвознавців запорізьких, хто ж це міг бути?
Між тим, Леся Данилівна обходить зі мною помешкання, та ми дивимося на світлі стіни великої кімнати, на осінній пейзаж за вікном, яке стало нарешті доступним для сонця, на поновлену підлогу та двері…
План робіт щодо цієї оселі [а за проектом малих та середніх ремонтів відновлено вже декілька сотень домогосподарств у Запорізькому регіоні] склався ще за візиту моніторингової групи від ООН УВКБ, у співпраці з якими й відбувається ця благодійна робота.
Нині ж, за умовами проєкту, є можливість долучати підрядні організації, для ліквідації більш значних пошкоджень житла.
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
Ремонти пошкоджених війною домогосподарств проджовжуються
Триває надання фінансової допомоги на проведення малого та середнього ремонту житла для осіб/домогосподарств у Запоріжжі, що постраждало внаслідок російської агресії. Допомога надається Caritas Ukraine у співпраці з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців [УВКБ ООН].
Під малим та середнім ремонтом розуміються відновлення розбитих вікон і дверей, обвалення підвісної стелі, пошкодження даху, ремонт електрики та водопровідних труб всередині житла тощо.
Надана грошова допомога має бути використана домогосподарством виключно для проведення ремонту власними силами. Натомість соціальні працівники та інженери проекту сприятимуть домогосподарствам у ефективному проведенні ремонтів, у тому числі шляхом надання консультацій та технічних порад.
Грошову допомогу на ремонт можуть отримати:
домогосподарства, що зазнали пошкоджень внаслідок російської агресії після 24 лютого 2022р. і при цьому не отримували допомогу від держави або іншої організації на відновлення пошкоджень власного житла, постраждалого від російської агресії; з доходом нижче 5400 грн/особа/місяць, або ті, які втратили джерело доходу.
На допомогу можуть розраховувати такі категорії населення:
одинока матір/одинокий батько або опікун однієї дитини чи декількох дітей віком до 18-ти років;
родина, у якій є вагітна жінка або мати з дитиною до трьох років;
багатодітна родина [троє чи більше неповнолітніх дітей];
якщо член родини має інвалідність або тяжке/хронічне захворювання;
а також самотня людина похилого віку (60+) або домогосподарство, яке складається з одного-двох літніх людей, які не мають підтримки рідних.
Консультацію можна отримати у приміщенні офісу БО «БФ “Карітас Запоріжжя» за адресою: вул. Семафорна, 8, кабінет 12.
Також можна звертатись за телефоном: +38(067)117-82-12 [з понеділка по п’ятницю] з 10.00 до 16.00.
