Восени 1979 року юна Таня разом з іншими випускниками театральних вишів Києва і Харкова — молодими, натхненними, охопленими жагою грати — вперше приїхала до Запоріжжя, щоб створювати новий театр юного глядача.
Понад два десятиліття Тетяна Єрентюк грала на сцені рідного театру в дуже багатьох виставах, а згодом перейшла до трупи Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені В.Магара, де теж втілила низку цікавих образів.
Вона не тільки була у числі засновників Запорізького академічного обласного театру юного глядача, а й, без перебільшення, сприяла становленню його традицій та естетичних принципів.
Вже у першій виставі ТЮГу «Драматична пісня» Тетяна Єрентюк проявила себе майстринею образів, відмічених яскравою своєрідністю. Молода актриса зіграла просту жінку, можливо, із села, для котрої світ раптом перевернувся. Єрентюк вдалося так втілити епізодичний (та ще й «віковий») образ, що глядачі ясно побачили і соціальну приналежність, і розгубленість цієї тітоньки.
Згодом у доробку актриси з’явилося багато великих та малих ролей, де майстерність створювати яскравих персонажів усе більше проявлялась у точних психологічних деталях.
Важко перелічити різноманітні й різножанрові ролі Тетяни Єрентюк у казках для дітей та вечірніх спектаклях. У пам’яті спливає неперевершено кумедна й лагідна Бджілка у виставі «Муха-Цокотуха». Й одразу дві ролі: доброї бабусі та… злої чаклунки – у казці «Таємниця бабусі Фетіньї». Актриса спромоглася створити настільки несхожі образи, що глядачі наприкінці дивувалися, чому на поклони виходить лише одна актриса! У виставі «Кицьчин дім» пригадується приваблива, неймовірно мила Кішечка.
Можна згадати й багато інших казкових образів – наприклад, у виставах «Яношик і Королівна», «Массаро-правда»… А у «Весняній круговерті» Тетяна Єрентюк грала… з лялькою: маленьким черепашеням. Це було певним викликом для драматичної актриси, котра мала заради цього навчитися керувати лялькою, водночас працюючи в живому плані. Добрий і лагідний вийшов у неї той образ.
«Вечірки» – тобто вечірні вистави — у ТЮГу зазвичай адресуються молоді. Отже, потребують особливої яскравості та потужних викидів енергії. Тетяна Єрентюк завжди знаходила для цих образів непересічні фарби. Згадаймо пихату Радницю в комедії «Кумир душі моєї». Або «кицю» Людмилку, філістерку з бантиком (у сучасному розумінні – «ванільку» 20-років минулого століття) — при тому, що у виставу «Квадратура кола» актрисі довелося вводитися швидко, як кажуть, навзаводи.
У шекспірівській комедії «Приборкання норовливої» (ця постановка Петра Ластівки була надзвичайно популярною у Запоріжжі) Тетяна Єрентюк блискуче змалювала образ зухвалої Удови, котра наприкінці вистави виявлялася такою ж норовливою, як Катарина на початку. Цей епізод актриса грала ефектно і влучно.
Ще один незабутній спогад – колоритна Раїса Філіпівна у виставі «Самогубець». Актриса грала гротескну пані, котра будь-що має обійти суперницю і закріпитись у статусі першої красуні. Це заради неї, тільки заради неї має застрелитися головний герой! Бездоганне почуття міри плюс гострий гумор Тетяни Єрентюк – і на сцені з’являлася експресивна дама-фаталь.
Натомість в авангардній на той час виставі «Мама і нейтронна бомба» у постановці Ігоря Бориса особливо проникливо і трагічно звучали у вустах актриси монологи про справжні цінності, про тендітність людського життя, про любов жінки-матері.
Заворожувала й зачаровувала Панночка в однойменній постановці Віталія Денисенка за гоголівським оповіданням «Вій». Актриса – майже без слів! – підкорювала пластикою: загорнута в полотно, вкрита вінками дівчина, звиваючись, виривалася з кокона, жадаючи помститися Хомі за свою загибель, увергнути його в пекло.
Зі своїм чоловіком, заслуженим артистом України Володимиром Голяком, вони вступали у трагічний поєдинок. Знесилений Хома-Голяк приречено, з пониклими плечима і головою, ішов на зустріч із Панночкою. Але в персонажі Тетяни Єрентюк не проглядало пересічної жіночої злості й люті, актрисі вдавалося піднятися вище буденного звучання. Це, скоріше, було протистояння двох сил, навіть двох світів.
Особливою в творчій біографії Тетяни Єрентюк стала роль Мони у «Безіменній зірці». Вона грала молоду жінку, котра намагається вирватися з блискучого, проте наскрізь брехливого світу багатства.
Першому складу ТЮГу дуже пощастило, бо вони були свідками, як буквально фонтанував блискучий і влучний гумор Тетяни Єрентюк. Певний час у театрі випускали газету-«блискавку», де вміщували замітки про всякі цікавинки з репетицій. Таня завжди уміла зловити головне і ясно, яскраво та дотепно розповісти. Найчастіше — навіть у віршах. Які запальні капусники вона вигадувала у ТЮГу! Які епіграми писала! Прекрасні, виразні — деякі з них досі на пам’яті, колеги чекали їх із нетерпінням.
Тетяна Єрентюк, як ніхто, уміє ухопити сутність людини або події – і гумористично її розкрити, від чого спливають на поверхню фальшивий пафос, безглуздість та інші не найкращі риси. Ах, як влучно може пожартувати Тетяна Іванівна!
Рік у рік репертуар Запорізького ТЮГу поповнювався новими значними виставами, а творчий доробок Тетяни Єрентюк — новими непересічними роботами. Зокрема, складну психологічну роль актриса зіграла у драмі «Месьє Амількар», яку поставив Геннадій Фортус. А у виставі «Пат, або Гра королів» Віталій Денисенко доручив їй втілити багатогранний образ Ельзи. Вона грала там витончену пані, яка з благих намірів веде повійну гру…
Та час не стоїть на місці. У 2000-х настала пора піднятися на нову сходинку акторської кар’єри. Тетяна Єрентюк стала актрисою вищої категорії «дорослого» театру — Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного.
Там вона теж втілила низку дуже різних образів. Досить лише назвати імена її героїнь, щоб зрозуміти, який неймовірно широкий діапазон актриси: Голда, Доллі, Лівія, Пріська Чирячка, пані Кручиніна…
- Тетяну Єрентюк позначає не лише зовнішня краса, витонченість ба навіть аристократичність, а й емоційність, внутрішній вогонь, уміння передавати найглибші та найтонші порухи душі. До того ж, вона наділена надзвичайно гострим розумом. Може, тому Тетяна Іванівна так тонко відчуває і розуміє поезію. Адже вірш – закодоване стисле послання. Щоб він забринів і відізвався у серцях, потрібно уміння розкодувати його, а потім зробити ще один крок, важливий і складний – оживити. Тетяна Іванівна уміє не тільки розкрити таїну вірша, його «посил», а віднайти звучання, тональність, мелодику та ритм. Її поетичні вистави мали успіх і на сцені ТЮГу, і на сцені театру імені В.Магара.
Ніжні, жіночні і водночас сповнені внутрішньої сили, з незламним духовним стрижнем — такими постають її героїні. Зокрема, геніальна Леся Українка у виставі «Леся. Нескінчена розмова». Саме глибиною почуттів вражала ця вистава. На Малій сцені театру, де актор віч-на-віч з глядачем, не можна схибити. Треба бути відкритим і відвертим, кожен порух душі й тіла має бути точним, звучання – найщирішим та найправдивішим. Тетяна Єрентюк у поетичних виставах завжди саме така. Неперевершена!
Недарма вона здобула премію Всеукраїнського фестивалю-конкурсу моновистав «Відлуння» і не раз ставала лауреаткою фестивалю-конкурсу на найвищу театральну нагороду Придніпров’я «Січеславна».
Театр, ролі, вистави, поезія, робота на ТБ-5, де Тетяна разом із чоловіком Володимиром Голяком вели популярну передачу і швидко стали у Запоріжжі найулюбленішими телеведучими... А ще Тетяна Іванівна певний час працювала з акторським курсом Запорізького національного університету і багато років співпрацювала із Запорізькою обласною філармонією, де готувала тематичні поетичні програми.
Адже вона не просто чудовий читець, а й справжній дослідник творчості поетів, про яких створює авторські програми.
Наразі Тетяна Іванівна перебуває в евакуації у Чехії. Недавно її спіткало горе: пішов за світи чоловік Володимир Голяк. Стільки років вони були разом, завжди поруч! І ось тепер…
Але Тетяна Єрентюк — сильна людина, котра далеко не вичерпала свій творчий потенціал. Сподіваємося: ще багато попереду.
Ті, хто добре знає Таню, не раз спостерігали, як іноді вона зосереджується, начебто кудись «відлітає». У ці миті Тетяна Єрентюк в іншому світі – уяви, роздумів, осмислювання… Не заважайте: народжується вистава… Або програма…
7 березня цього року у Тетяни Єрентюк ювілей. І нехай він вийшов не радісним, але… «Бажаємо Тетяні Іванівні, щоб її ніколи не покидали поезія та бажання творити!
Здоров’я та наснаги на довгі роки! Творчого окрилення!» – зичать колеги по театральному цеху. З роси і води, Тетяно Іванівно!
Надія ПЕТРЕНКО, заслужена діячка мистецтв України, театрознавиця
