Історію повернення з небуття та забуття монументального розпису в одній із громадських будівель Запоріжжя розповіла Катерина Носаль, мистикиня, випускниця Запорізької дитячої художної школи, яка нині викладає в рідному закладі.
За її розповіддю, стінопис, розташований у приміщенні Палацу культури «Заводський» (нині – Центр культурних послуг «Заводський» міста Запоріжжя), тривалий час залишався поза увагою – без відомого авторства, без датування, без належного збереження.
За свідченнями, що збереглися лише в пам’яті, можливим автором є Володимир Леонідович Хомчик – художник, який працював у сфері декоративного мистецтва.
А ще був майстром плакату, що пов’язує його з Катериною Носаль, для якої ця техніка рідна – мала декілька виставок у Запоріжжі.
Проте документального підтвердження авторства Володимира Хомчика роботи в «Заводському» немає, і тому питання залишається відкритим.
Катерина Носаль дає професійний опис роботи та її стану: “Стінопис являє собою горизонтально витягнуте панно довжиною близько 7–8 метрів і висотою приблизно 3 метри. Особливою частиною стінопису були вбудовані в стіну два кольорові склоблоки розміром приблизно 15×15 см, які раніше підсвічувалися зсередини. Вони входили в композицію, працюючи як джерела світла. На сьогодні ці елементи втрачені: отвори були забиті дошками ДВП. Стан роботи до початку реставрації був жахливим. Значні втрати фарбового шару, відшарування штукатурки, тріщини, механічні пошкодження, а також наслідки недавнього ремонту.
Відновлення відбувалося у співпраці з майстром-штукатуром Тетяною Олександрівною, яка делікатно провела реставрацію основи, зберігаючи максимально можливу площу оригінального шару. Після цього втрати я відновлювала шляхом тонального підбору кольору. Фасадні барвники змішувала з водоемульсійною фарбою для досягнення максимально близького до оригіналу звучання. Робота тривала два тижні…”
Наразі роботу завершено.
Викладачі художньої школи вітають колегу.
“Бажаю успіхів в опануванні культурного простору Запоріжжя”, – пише майстриня художньої кераміки Лариса Жолудь.
“Щиро вітаю пані Катерину з успішним завершенням реставрації панно. З цікавістю визначаю зроблений мистецький аналіз композиції і колористики даного твору. Панно дійсно цікаве і заслуговує на повагу. З повагою і вдячністю до ентузіазму творчої людини”… – пише архітектор, викладач ЗДХШ, мистецтвознавець Влад Шенклянов.
Катерина ж викладає своє ставлення до культурної спадщини Запоріжжі впевнено та відповідально: “Цей стінопис є нагадуванням про втрату, занедбаність, пам’ять і відповідальність.
Ми не знаємо точно, хто його створив.
Ми не знаємо його назви.
Але ми знаємо, що він є частиною нашої культурної ідентичності, і саме тому його важливо зберігти.
Я щиро сподіваюся, що вітраж, який раніше існував при вході до будівлі, та гобелени, що нині зберігаються в підвальних приміщеннях і не експонуються – будуть знайдені та повернуті до простору, для якого вони були створені. А також частина стінопису – кольорові склоблоки – будуть замінені на підходящу альтернативу задля збереження першочергового вигляду монументальної роботи.
Культура не зникає одразу – вона зникає тоді, коли ми перестаємо її помічати”.
***
Спробуємо зробити розвідку щодо вірогідного майстра, який створив цю відреставровану нині роботу.
Інститут енциклопедичних досліджень НАН України наводить біографічну довідку про художника, зроблену Сергієм Латанським.
Володимир Хомчик – відомий український майстер художнього текстилю, живописець. Член НСХУ з 1992 року.
Народився майбутній майстер 10 січня 1943 року у селі Свіділовка Білостоцької області, на території Польщі.
Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1970 році. Серед викладачів – корифеї Карл Звіринський та Роман Сельський.
По закінченні навчання Володимир Хомчик працював головним художником Запорізького театру ляльок, потім – у Запорізькому художньо-виробничому комбінаті. Учасник обласних та республіканських мистецьких виставок, мав і персональну виставку у галереї Запорізького відділення Спілки художників – до свого ювілею у 2003 році.
Саме тоді Володимир Хомчик створив автопортрет для анотації виставки – в образі козака з люлькою. Художник, до речі, працював і у жанрі плакату. Створював сюжети для гобеленів та власноруч робив мозаїку.
Автопортрет з люлькою був подарований Запорізькому обласному художньому музею. На жаль, представити його наразі немає можливості.
Про цю роботу розповіла кураторка виставки «Портрети та автопортрети», на який можна було побачити цю роботу Володимира Хомчика, провідна мистецтвознавиця ЗОХМ Людмила Іванівна Травень.
Художник робив опис автопортрету для виставки і надав його в листі до музею. “Чому для цієї роботи використаний узагальнений мотив народної картини на тему козак з люлькою? – писав Володимир Хомчик. – Автор був …завзятий тютюнопалій. Мене більше 30-ти років ніхто не бачив мене з цигаркою. Таким чином я напівжартома запрошував друзів наслідувати мій приклад…”
Найвідоміші твори Володимира Хомчика: гобелен «Січ Запорозька» (1982) для оздоблення кафе «Запоріжжя» на Подолі в Києві; для Запорізького будинку молоді та юнацтва – гобелен «Котигорошко» (1986).
Створив плакат «50 років Дніпрогесу» (Запорізький будинок молоді та юнацтва, 1993); найвідоміші живописні роботи – «Квіти осені», «Кольори нашого краю», «Хризантеми» (усі – 2000), «Осінь в Річищі» (2001), «Козацький зимівник» (2002)…
Володимир Хомчик жив у Запоріжжі, хоча долю його пов’язують і з Оріховом. У соцмережі знайшлася сторінка Володимира Хомчика, з його автопортретом (цей без люльки), датованим 2017 роком.
Не стало майстра у 2018 році.
Запис від 2021 року змальовує ставлення до його художньої спадщини: “Картини автора живуть від Австралії до Америки, купували їх і художники, є таке тихе явище «хомчикоманія»”…
Наразі вже майже нема кому розповісти, чи саме Володимир Хомчик – автор стінопису на Кічкасі. Галина Сапегіна (а вони разом із Тамарою Дружиною та паном Володимиром оформили кафе «Запоріжжя» у Києві), ствердну відповідь дати не може.
Та поєднаємо в одному матеріалі відновлення роботи і відновлення пам’яті про художника.
Інеса АТАМАНЧУК, фото з відкритих джерел
