Добігає кінця конкурс на ЛОТ «Запоріжжя: культурний форпост», який реалізується Українським культурним фондом (УКФ) у партнерстві із Запорізькою обласною військовою адміністрацією та Запорізькою міською радою. Після 15 серпня знатимемо точно, які проєкти отримали підтримку і порадують запоріжців, нових мешканців та гостей міста.
Нагадаємо, що Український культурний фонд уклав Меморандум про співпрацю та партнерство із Запорізькою обласною державною (військовою) адміністрацією та Запорізькою міською радою 11 квітня. Загальна сума лоту складає чотири мільйони гривень. Вперше підтримка проєктам надаватиметься у співфінансуванні з органами місцевої влади: 50% з бюджету Запоріжжя і 50% з бюджету УКФ. Заявники могли подати заявки на суму від 300000 до 500000 гривень.
27 травня УКФ розпочав прийом заявок, який тривав до 16 червня. На конкурс було подано 28 проєктів. 27 червня завершився технічний відбір, за результатами якого до рейтингового голосування були допущені 22 заявки.
Учасники – індивідуальні, у темах фокус на війні та героїзмі
Відомий український Експерт з культурної трансформації та інтермедіації Денис Васильєв у дописі на своїй сторінці у соцмережі facebook зробив цікавий аналіз цих попередніх етапів, який привернув увагу «МИГа». Пан Денис навів кілька фактів, щодо яких висловив критичні висновки і далекоглядні застереження. Зокрема, він зауважив, що усі проєкти індивідуальні, а без горизонтальних альянсів культурне середовище лишається слабко структурованим і легко вразливим. Інноваційність є, але вона не формує системи. Тематично більшість проектів фокусуються на пам’яті, втратах, героїзмі, війні.
“Це зрозуміло і емоційно виправдано. Але якщо культура Запоріжжя буде лише про спротив, місто ризикує втратити здатність мріяти, мислити стратегічно, виходити за межі травми”.
Денис Васильєв зазначив, що серед тих, хто пройшов технічний відбір, було:
- дев’ять комунальних закладів,
- один університет,
- чотири громадських організації,
- одна благодійна організація подала два проекти,
- п’ять фізичних осіб-підприємців
- і лише одна приватна компанія.
Денис Васильєв акцентував, що низька присутність бізнесу є сигналом про слабкий зв’язок культурної політики з економікою. Лише два проєкти з понад двох десятків належать до культурних та креативних індустрій. А без інтеграції ККІ в політику зайнятості, без туризму і ІТ, місто втрачає шанс на сучасну модернізацію.
Український культурний фонд – державний інвестор у сферу культури
Загалом допис Дениса Васильєва має характер програмного стратегічного документу, у якому акцентується на необхідності змінити підходи до культури: від дотаційної «служниці влади» до успішної в економічному плані системи творчого самовиявлення особистостей і груп, які комунікують між собою і громадськістю і створюють тим самим підґрунтя для нової архітектури сенсів і для суспільного розвитку взагалі. Але кожна стратегія має спуститися на оперативний рівень, потім на тактичний і так далі. Тож «МИГ» поцікавився у пана Дениса, яким чином це можна зробити? І як цьому сприяє спільний проект УКФ і влади «Запоріжжя: культурний форпост»?
“Почну з національного рівні. Нещодавно була прийнята «Стратегія розвитку культури до 2030 року». Я брав участь у її розробці разом з іншими фахівцями організації ResPol. А УКФ – це інструмент реалізації державної політики у сфері культури. Це державний інвестор у сферу культури – як у державно-комунальний, так і в незалежний сектор.
Згідно зі стратегією, УКФ формує програму, як цю стратегію виконати, і на реалізацію покрокового досягнення виділяються певні державні кошти (підкреслю, це кошти платників податків) у формі державних інвестицій. Незалежні експерти знають пріоритети, цілі, завдання, як найкраще досягти мети цієї стратегії, а заявники надають відповідні пропозиції.
Тобто фінансуються не ідеї типу «хочу щось та зробити», а якісні проєкти. Через які УКФ досягає певних показників щодо реалізації стратегії розвитку культури.
У нашому випадку – лот УКФ «Запоріжжя: культурний форпост» – вийшов чудовий симбіоз національного і локального рівнів влади. Ми знайшли варіант фінансування 50/50, щоб реалізувати культурну стратегію національного рівня на місцевому культурному секторі. На жаль, через війну на Запоріжжі відчувається страшенний відтік гуманітарного капіталу. Ми втратили потенціал, залишилися крайні полюси: або люди з дуже бойовим настроєм, або ті, хто не має куди поїхати. Вони, на жаль, неконкурентні на національному рівні. За інших рівних умов ми би програли львівським командам, київським, одеським. Де виклики війни іншого характеру і є таланти, які можуть свій креатив реалізувати. Крім відтоку власного гуманітарного капіталу, до нас дуже рідко доїжджають митці, бо ми 30 км до ЛБЗ. Деяким закордонним митцям взагалі забороняють їхати ближче, ніж до Дніпра. Оця ж локальна програма як для прифронтової території дуже підсилить культурний сектор”. 
Чому «культ-тітушки» протистояли незалежним митцям
Попри критичність щодо переважання серед заявників запорізьких комунальних установ, пан Денис вважає: дуже добре, що у нас є інституції, які попри війну хоча б тримаються. “Подалися майже усі комунальні заклади й установи культури. З різними проєктами, різної якості, але подалися. Тобто настрій із запалом в наявності”.
Відверто кажучи, до знайомства з проєктами, мене огортали сумніви. Бо добре пам’ятаю, як розпочиналися десять років тому програми з громадським бюджетом міста Запоріжжя. Тоді левову частину заявників склали керівники шкіл і дитячих садочків, які впевнено вигравали конкурси і облаштовували громадським коштом спортивні майданчики, тротуари чи огорожі. Справа гарна, але на такі цілі існують інші джерела, а не громадський бюджет. Тому й був острах щодо масової участі у конкурсі від УКФ комунальних установ і закладів культури. Тим більше, що до великої війни деякі їхні керівники зажили слави «культ-тітушок». Знаєте, чому? Бо не хотіли ділитися коштами, які чомусь вважали своїми, а не платників податків. Тому жодні зміни, особливо стратегічного характеру, не сприймали, а навпаки, активно їм протидіяли.
Денис Васильєв це дуже добре пам’ятає.
“Я є експертом і учасником написання Стратегії розвитку міста Запоріжжя з 2016 року, до речі, вона актуальна і досі. Там вперше для українських міст я запропонував розвиток культурно-креативних індустрій, але на жаль, на реалізацію цієї цілі місто постійно не знаходило грошей через нерозуміння, що це таке і як це розвивати. Певні кроки були, але поверхневі.
У 2017 році ми з активістами Асамблеї діячів культури Запоріжжя запропонували в обласній раді схожі зміни щодо підтримки незалежного сектору і креативних індустрій, то в сесійній залі «заслужені» діячі культури, що працюють у державних та комунальних закладах культури, влаштували демарш протесту. Мовляв, нам цього не потрібно, наші гроші не віддамо.
Тоді нас не почули. Але з часом з нашої пропозиції майже все взяли і внесли до Стратегії розвитку Запорізької області. Трошки спотворивши, спростивши, але певні тези увійшли. Це про те, що культурна стратегія має бути, без неї ніяк.
Проблема полягає в тому, що зазвичай департаменти культури розглядають бюджети міста й області лише як гроші для фінансування власних ініціатив та інституцій, але ніяк не незалежного сектору. Отут є проблема.
Тому УКФ від моменту створення у 2017 році був рішенням, що незалежний сектор може подаватися нарівні з комунальними установами.
Бо тільки незалежні митці можуть по-справжньому відрефлексувати такі складні проблеми, як, наприклад, біль громади під час війни. Функція незалежного мистецтва – рефлексувати травми тут і зараз, поки вони не занурилися у побуті та рутині. Відрефлексувавши, можемо рухатися далі, не від рефлексувавши – ця травма залишиться.
Ми не можемо собі дозволити не фінансувати культурний процес. Але…
Водночас комунальні заклади культури забезпечують гуманітарний процес, який вибудовується роками… Вони інколи неповороткі, але у цьому сенсі їхня діяльність незамінна. У музичному житті Запоріжжя є незаповнена лакуна – відсутній театр опери та балету, який є ознакою кожного по-справжньому культурного міста. Спитаєте, чому? Бо це великий процес, який потребує великого інвестування. А у 80-х роках минулого сторіччя один із секретарів Запорізького обкома компартії сказав, що це Індустріальному Запоріжжю непотрібно.
Ми не можемо дозволити собі не фінансувати процеси культури. Але і незалежні митці повинні мати «точку опори».
В ідеалі ми повинні мати диверсифікований пакет інструментів впливу та реалізації проектів.
Має бути комбінація засобів: коли ми фінансуємо культури і заклади культури – це фінансування процесу. А УКФ – це фінансування проектів. Вистав, концертів, сучасних виставок, фільмів – це має робити незалежний сектор, у якому має зростати наше майбутнє”.
Про роль і сенс культурних і креативних індустрій
Пан Денис не втомлюється просувати і в стратегіях, і в тактиках культурні і креативні індустрії (ККІ). До них належать музика, дизайн, архітектура, відеопродакшн, мода, геймдев, культурний туризм, цифрові медіа. Це ті сфери, де культура створює продукт, робочі місця і навіть експорт. Пан Денис переконаний, що саме вони сприятимуть модернізації міста не в «сталево-чавунний» спосіб, а в ментально-цивілізаційний. Не кажучи по те, що ККІ, хоч і недостатньо розвинені й розпорошені, але вже зараз відчутно наповнюють бюджет.
Наприклад, за підсумками 2024 року сектор ККІ у місті Запоріжжя продемонстрував стійку позитивну динаміку:
- Кількість суб’єктів господарювання у сфері ККІ — 7 тис. підприємств та ФОП.
- Сукупний дохід (виручка) ККІ за рік — 9 млрд грн.
- Сума сплачених податків та зборів до місцевого бюджету — 500 млн грн.
- Кількість працівників у секторі — понад 8 000 осіб.
- Середня заробітна плата у ККІ — понад 16 000 грн.
Хіба це не потужний аргумент?
У своїх роздумах Денис Васильєв підкреслює: «Запоріжжя має глибокий культурний пласт і героїчну репутацію, але наразі функціонує як точка опору, а не точка прориву у майбутнє. Щоб це змінити, потрібно формувати нову генерацію культурних лідерів, здатних мислити міжсекторально, діяти в мережах і будувати нову архітектуру смислів. Інакше гранти стануть лише латками на старому полотні замість того, щоб шити нове».
Які мистецькі події на нас орієнтовно чекають
Але зараз, на оперативному рівні, маємо наступне: 21 липня Український культурний фонд оприлюднив рейтинги заявок, поданих на лот «Запоріжжя: культурний форпост». Виходячи з загальної суми у чотири мільйони гривень і максимальний розмір одного гранту у 500 тисяч, можна майже впевнено сказати, що будуть профінансовані вісім проектів:
Це:
- «Запорозькі Тулумбаси — музичний ідентифікатор Запоріжжя на світовій мапі музичних інструментів» (Створення Школи з гри на тулумбасах, виготовлення нових інструментів, підготовка нового покоління довбушів. Публічний перформанс у фіналі всеукраїнського фестивалю «Червоної Рути 2025» презентує Запорозькі Тулумбаси як музичний ідентифікатор регіону на світовій мапі музичних інструментів).
- ПроУкраїнське (цифрове збереження та популяризацію культурної спадщини Запорізького регіону, зокрема архітектурних об’єктів, які опинилися на тимчасово окупованих або прифронтових територіях)
- Артрезиденція “Голоси міста” (Протягом місяця 5 художників будуть перебувати в резиденції, взаємодіючи з містом та акумулюючи місцевий контекст у творчість, результатом якої стане виставка «Голоси міста»)
- «Вартові волі» (Культурно-меморіальний проєкт, що передбачає встановлення двох сенсорних кіосків, які стануть частиною експозиції зали «Війна за Незалежність» у відділі новітньої історії у КЗ «Запорізький обласний історико-краєзнавчий музей імені Я. П. Новицького»).
- «Бандура – перезавантаження» (Триденний культурно-просвітницький форум в Запоріжжі, який включає Всеукраїнський відкритий фестиваль-конкурс “Запорізькі переливи бандури”, воркшоп для викладачів, майстер-класи з образотворчого мистецтва, концерти за участю провідних виконавців тощо).
- «Хортиця крізь віки… та війну» (Своєрідне відродження міжнародного мистецького пленеру “Хортиця крізь віки”, який проводився у Запоріжжі за ініціативи Запорізької організації Національної спілки художників України у 2003-2019 роках: проведення ретроспективної виставки робіт учасників пленеру, створення 200+ цифрових копій художніх творів, організація та проведення трьох май стер-класів запорізьких митців тощо).
- «Живі мурали Запоріжжя: мистецтво, що оживає через технології» (Культурно-інноваційний проєкт, що поєднує стріт-арт і цифрові технології, передбачає створення AR-анімацій, діджитал-контенту для популяризації митців і проведення публічної презентації)
- Цикл телепрограм «НЕ-втрачена надія» (Створення та трансляції циклу (6-ти, 15-хвилинних) телепрограм протягом 3 місяців. Збереження інформації про унікальні об’єкти культурно спадщини Запорозького краю, які опинилися під загрозою знищення у зв’язку з російською агресією).
Оскільки не всі заявники претендували на 500 тисяч гривень, то вірогідним до фінансування виявляється також проект «Контент UA» (Проєкт для дітей, підлітків і молоді, спрямований на розвиток навичок створення якісного відеоконтенту для соцмереж. Учасники навчатимуться сценаристики, зйомки, монтажу, цифрової етики та працюватимуть у командах над власними відеопроєктами).
Навряд чи дійде до володарів 10-го та 11-го місць у списку, хоча там могла би закрутитися інтрига між «Кіношколою «Вертикаль» та «Форумом диригентів»: обидві заявки набрали однакову кількість балів.
Хоча до 15 серпня ще далеко, до цієї дати УКФ перебуває на стадії узгоджень та укладання договорів з претендентами. Тож дещо може змінитися (деталі усі бажаючі можуть побачити на сайті УКФ за посиланням).
Навряд чи один лот від УКФ здатний водночас перезапустити запорізьку систему культури, аби вона стимулювала партнерства між митцями, освітянами, бізнесом і владою, а менеджери не боялися мислити глобально, з прицілом на повоєнний експорт культури. Проте «Запоріжжя: культурний форпост» обіцяє стати непересічною подією. А, може, й потужним кроком на цьому шляху.
Сподіваємося, що переможці не тільки реалізовуватимуть власні проекти, а й побувають на заходах і презентаціях у своїх колег. Бо Денис Васильєв має рацію: «Без зміщення у бік партнерств, кластерів і співпраці з бізнесом неможлива побудова нової архітектури сенсів. І саме зараз час почати її зводити».
Ганна ЧУПРИНА, фото з архіву Дениса Васильєва та відкритих джерел
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
