Ще у Новій Каховці, де жила наша родина, і куди я час від часу поверталася, пам’ятаю момент, коли мати пояснювала двірнику, що вимітав з-під дерев осіннє листя, вишкрябуючи до останнього: залиште, бо як дерево перезимує? Ви його коріння оголюєте та й харчування забираєте…
Двірник витріщав очі та шкрябав метлою далі: сказало керівництво, що має бути… чисто. “Палочки должны быть попиндикулярны…” – хто читав дитячу радянську літературу, згадає персонажа з “Двох капітанів”.
Підтримку цієї думки – залишати листя деревам – знайшла у співбесідника, Григорія Миколайовича Стасюка, з яким поговорила минулої суботи, обходячи з ним разом десятки висаджених за захищених від косарів із косарками… дерев. До речі, його розуміння природи дерева має геть іншу історію…
Тож. інтерв’ю ще буде, а наразі поспішаю попередити: якщо хочете бачити поруч дерева, а не опеньки – не вимітайте листя, залиште хазяйну. А ще краще обкопайте дерево разом із опалим листям.
І дерево вам віддячить. Зеленню весною. затінком влітку, осінньою красою.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
