Чоловік вирішив іти до війська після спілкування з бійцями, яких прихистив у власній хаті
Про свого побратима, який добровольцем пішов у військо й вже третій рік боронить Україну, розповіли у 128 окремій важкій механізованій бригаді “Дике Поле”.
…Миколі – 40 років. Родом він із Великомихайлівки, що на межі Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей.
Свого часу він був одним із тих, кому у ТЦК відмовили й не взяли на службу. Та бажання бути корисним не зникло.
Родина Миколи виїхала до Польщі, а він пустив до хати військових – хлопці потребували даху над головою.
– Ми подружилися. Вони розповідали про бойові виходи і я вирішив теж піти до 128 бригади – до тих хлопців, що у мене жили, – згадує Микола.
Так у 2023 році чоловік потрапив до підрозділу мінометників. І саме там з’ясувалося, що в нього справжній талант навідника.
– Я не служив строкову. Але коли вперше виїхав на позиції, зрозумів: мені подобається наводитися. Це – моє, – каже Микола.
Разом із своїм підрозділом нині він тримає фронт під Запоріжжям.
А його рідна Великомихайлівка – під постійними обстрілами, від власного подвір’я залишилося небагато:
– У нас на вулицю три КАБи “лягли”.
Коли був там востаннє, побачив: даху вже немає, двері винесло вибуховою хвилею.
Ось так виглядає наближення “руського міра”.
Фактично я у війську заради того, щоб цей “мир” не дійшов до Запоріжжя
Останній бойовий виїзд Миколи тривав 35 діб. Він виїхав у грудні на 15 днів, але погода внесла свої корективи.
Це цивільні радіють сонячним дням і ясному небу, а для військових ідеальна погода – мряка й туман.
Саме тоді доставляють припаси, завозять усе необхідне й проводять ротації.
– На позиціях мріяв про …пельмені. Уявляв, що повернуся зранку – і на сніданок будуть пельмені, а на вечерю – суші.
І уявіть: я заходжу до хати, а там хлопці ліплять пельмені й уже замовили суші. Це як жити в родині, де тебе знають і люблять, – розповідає про своє повернення з позицій чоловік.
Микола сподівається незабаром опанувати фах оператора БпЛА.
Війна змінилася, і роль класичного міномета вже не така, як раніше. Деякі побратими тренуються працювати з «Вампірами», а Микола вже “літає” на Mavic.
Він знає: його підтримають. Бо у війську, як у справжній великій родині, завжди раді тим, хто хоче розвиватися й бути корисним.
