Україна десятиріччями була залежною від допомоги західних партнерів – донорів та кредиторів. З початком повномасштабної агресії РФ потреба у зовнішній допомозі зросла до небачених обсягів.
“Європейська правда” дізналася, на яких умовах ЄС надасть Києву 18 млрд євро та як надходитиме фінансування від США у новому році, – матеріал доступний за посиланням https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/01/16/7154226/
Основними зовнішніми донорами української фінансової стабільності є, звісно ж, західні уряди та міжнародні організації.
У травні керівництво Єврокомісії анонсувало велику програму макрофінансової допомоги Україні. Брюссель запропонував виділити Києву 9 млрд євро – на додаток до 1,2 млрд євро, вже перерахованих від початку повномасштабної війни.
Досі кошти ЄС завжди надавалися в обмін на реформи. Це – загальний принцип, закладений в основу механізму макрофінансової допомоги. Іноді бувало, що перший транш ми отримували “безкоштовно”, але для наступних завжди треба було провести ті чи інші структурні реформи.
Але цього разу ЄС обіцяв гроші без умов.
Схвалення нового пакета допомоги в обсязі 18 млрд євро на рік перетворилося для Брюсселя на справу честі – і справді, ціною важких політичних поступок Угорщині український пакет допомоги був юридично узгоджений. Але з’явилася інша проблема.
Деталі досягнутої угоди ще не оприлюднені. “Європейська правда” з власних джерел та з розмов із представниками уряду відновила перелік кредитних умов.
У цьому разі борг, по суті, перетвориться на грант – як ще торік пропонувала Німеччина.
По суті, можна говорити про завершення періоду, коли ЄС сприймав війну як достатнє виправдання проблем з проведенням якісних структурних реформ.
Перелік реформ, узгоджених між Україною та ЄС і зафіксованих у меморандумі, заслуговує на особливу увагу.
Домовленості Києва та Брюсселя передбачають, що перший транш у 3 млрд євро буде здійснений безумовно; Києві розраховує отримати ці гроші ще в січні.
Наступні 15 млрд євро [4,5 млрд євро на квартал] Київ отримуватиме лише за виконання узятих зобов’язань. А у разі відкату якоїсь із ключових реформ у майбутньому Україна ризикує втратити право на безвідсотковий кредит – за меморандумом, у цьому разі ЄС має зупинити “відсоткову субсидію”.
Усе це дає високий рівень впевненості, що реформи з цього переліку будуть належно втілені. Адже ціна їхнього зриву є надзвичайно високою.
У меморандумі – 20 пунктів, розбитих на чотири блоки: “Верховенство права”, “Енергетика”, “Структурні реформи та ефективне врядування” та “Макрофінансова стабільність”. Частина з них є достатньо розмитими [як приклад, вимога “Домогтися прогресу в реалізації дорожньої карти інтеграції ринку електроенергії” напевно буде виконана, бо прогрес може бути навіть мінімальним]. Але у документі є також політично чутливі вимоги з чіткими строками їхнього виконання.
Зокрема, Україна зобов’язалася:
– до кінця березня завершити відбір нового голови НАБУ, а у другому кварталі – призначити його на посаду [*];
– запровадити оцінку ефективності керівництва САП;
– до кінця вересня відновити роботу ВРП та ВККС на основі рекомендацій Етичної ради та конкурсної комісії [*];
– до кінця 2023 року змінити систему відбору майбутніх суддів за нової методології та за участю реформованої ВККС;
– до кінця вересня затвердити стратегічний план комплексного реформування правоохоронного сектора [*];
– повернути кримінальне покарання за контрабанду у значних розмірах [декриміналізована за часів Януковича];
– до кінця лютого провести дерегуляцію ліцензування та дозвільної системи, а до кінця року – цифровізацію видачі ліцензій;
– зберегти ДП “Медичні закупівлі України” як єдиного національного закупівельника медичного обладнання, ліків та вакцин на центральному рівні;
– до березня обрати наглядову раду НАК “Нафтогаз України”;
– до червня запустити корпоративну реструктуризацію ТОВ “Оператор ГТС України”.
Примітно, що у переліку є кілька пунктів [ми позначили їх значком *], що збігаються з вимогами до України для початку переговорів про вступ до ЄС – однак їх продублювали у документі з реальними фінансовими стимулами. Ще більший ступінь збігу цей перелік має із зобов’язаннями перед МВФ.
Схоже, що українська влада розуміє ціну питання, тож виконання реформ із цього переліку вже почалося. Наприклад, зараз уряд у невідкладному режимі відбирає кандидатів до наглядової ради “Нафтогазу”, яка ще у вересні 2021 року припинила роботу через порушення корпоративних процедур з боку українського уряду.
Американське фінансування
У 2023 році, за домовленістю між основними державами-донорами, пряма фінансова допомога ЄС буде більшою за американську – напевно, це має компенсувати протилежну ситуацію у 2022 році.
Фінансування від США цього року заплановане у сумі 1,1 млрд доларів на місяць [замість $1,5 млрд торік]. Воно буде надходити до України через механізми Світового банку у вигляді грантів. Наявність у США цього інструменту прибирає всі ті проблеми, які доводиться вирішувати ЄС [на кшталт обнуління відсотків, перспективи списання цього боргу тощо]. При цьому кошти США не пов’язані з жодними вимогами щодо реформ.
Утім, в обмін на таке безумовне фінансування Світовий банк та Держказначейство США отримують доступ до інформації про витрати українського бюджету, щоби мати змогу оцінити реальні потреби, дефіцит бюджету та переконатися у цільовому використанні коштів. Така вимога є цілком логічною, особливо зважаючи на те, що США висувають категоричну вимогу: їхні кошти можна пускати лише на соціалку і категорично не можна пускати на воєнні витрати.
Це обмеження доволі штучне, адже гроші ЄС надходять у “спільний котел”, з якого потім фінансується все, включно з армією. Однак західні партнери вважають, що висуваючи навіть формальну вимогу, вони відмежовуються від участі у війні України проти Росії.
Утім, це також означає, що Україні потрібно мати достатньо сильну економіку, щоби оплачувати працю силовиків, військових, воєнні закупівлі тощо, а також ті соціальні витрати та витрати на відбудову зруйнованої інфраструктури, які не мають донорського покриття. Щодо останнього, уряд покладає надію на допомогу МВФ у другій половині року [сума потребує узгодження з Фондом; імовірно, буде йтися про понад 10 млрд доларів]. Порівняно з “макрофіном” ЄС та бюджетною допомогою США, гроші МВФ є достатньо дорогими, але вони потрібні уряду.
Також Україна отримує грантову та кредитну допомогу від окремих держав ЄС, від Канади тощо. Уся ця підтримка сумарно дозволяє Україні економічно пережити війну – попри блекаути, скорочення експорту та зупинку багатьох бізнесів.
Наразі від Заходу звучить готовність зберігати цю підтримку. Але ніхто не дасть гарантії, як довго це триватиме. У цьому сенсі час грає не на користь Києва.
А тому якомога швидша поразка Росії важлива ще й для того, щоб Україна зберегла стабільність і змогла розпочати відновлення відразу після перемоги у кривавій війні. Україна має перемогти, доки на Заході ще не накопичилася втома від допомоги нашій державі.
