Ще с перших днів повномасштабної війни Національна спілка журналістів України, за підтримки Міжнародної та Європейської федерації журналістів, почала створювати мережу центрів журналістської солідарності. Спочатку їх було відкрито у Львові, Івано-Франківську та Чернівцях. А згодом і в інших містах, зокрема в Запоріжжі – на базі обласної організацій НСЖУ.
Співкоорденаторками Запорізького ЦЖС стали керівниці ЗОО НСЖУ – голова спілки Наталя Кузьменко та відповідальний секретар Валентина Манжура.
«МИГ» дізнався, яку саме допомогу надає під час війни Запорізький центр журналістської солідарності.
Прифронтове Запоріжжя стало прихистком для десятків тисяч вимушених переселенців із тимчасово окупованих територій і місць, де тривають інтенсивні бойові дії. Серед тих, хто тікав від окупації та постійних обстрілів, було й немало медійників.
– Вони були роз’єднані, почувалися розгубленими і дуже потребували підтримки. І таку допомогу можна було отримати у Центрі журналістської солідарності, – каже Наталя Кузьменко. – Через наш Центр пройшли понад 60 медійників із Мелітополя, Бердянська, Гуляйполя, Оріхова, Дніпрорудного, Якимівки, а також Лисичанська, Херсону, Маріуполя тощо. Дехто потім виїхав із Запоріжжя, але близько 30 журналістів и зараз перебувають під постійним патронатом ЦЖС.
Передусім робота Центру була спрямована на те, щоб журналісти-переселенці якнайшвидше адаптувалися на новому місці. Завдяки співпраці з волонтерськими організаціями та Червоним Хрестом, їм надавали матеріальну та гуманітарну допомогу – грошову підтримку, продуктові набори, а у разі необхідності – постільну білизну, одяг, меблі тощо. Зокрема тільки за перші півроку існування Центру було роздано понад три тисячі продуктових наборів.
Крім того, допомагали у вирішенні організаційних питань – оформленні реєстрації ВПО, пошуках роботи, житла. Так, вдалося влаштувати на роботу у ЗМІ трьох журналістів – Олену Машталяр, Тараса Василенка, Олега Валіка.
За словами Наталії Кузьменко, переселенців також забезпечують фотоапаратами, ноутбуками, планшетами, що дає змогу працювати блогерами або фрілансерами. В самому ЦЖС теж облаштовані робочі місця з необхідною технікою – комп’ютером, принтером, сканером, ксероксом. Завжди є світло [на випадок форс-мажору в наявності потужний генератор], тепло та зв’язок [стар-лінк]. Якщо у професійних справах треба виїхати у зону бойових дій, журналістів забезпечують бронежилетами, касками, аптечками.
До речі, нещодавно завдяки підтримці Запорізького центру журналістської солідарності, НСЖУ та міжнародних партнерів у Запоріжжі було відновлено випуск оріхівської газети «Трудова слава», яка не виходила з початку повномасштабної війни. Головна редакторка видання Світлана Карпенко вимушена була евакуюватися із рідного міста до Запоріжжя. Вона бере активну участь в усіх заходах ЦЖС. У березні, під час візиту до Запорізької області голови НСЖУ Сергія Томіленка, вони разом зі Світланою Карпенко відвідали прифронтовий Оріхів. Поспілкувавшись з місцевими жителями, журналісти зрозуміли, що газета тут потрібна якнайшвидше. І вже у квітни було надруковано перший спецвипуск «Трудової слави».
Але робота Центру не обмежується тільки наданням гуманітарної допомоги чи облаштуванням робочих місць. Заходи, які проводяться тричі на тиждень, дуже різнопланові. Це і навчальні тренінги, і культпоходи до музеїв та філармонії на концерти, і творчі конкурси, і зустрічі з різними фахівцями. Зокрема було організовано декілька тренінгів, мета яких – навчити журналістів, як убезпечити себе від загроз, які притаманні воєнному часу. Це тренінги «Безпека при обстрілах міста», «Навики першої медичної допомоги», «Радіаційна та хімічна загроза під час війни» тощо.
– Журналісти-переселенці також самі пропонують і проводять різноманітні заходи, – зазначає Наталя Кузьменко. – Зокрема, Вікторія Горбатко з Бердянська організовує професійні тренінги з пошукових робіт зниклих безвісти бійців. Алла Шамрай з Енергодара проводить уроки арт-терапії з виготовлення ляльок- мотанок, вишивки стрічками тощо.
Не менш важливі у такий складний час психологічні розвантаження та позитивні емоції. Якнайкраще цьому сприяють походи в музеї або на концерти. Журналісті вже побували у художньому, краєзнавчому, архітектурному музеях та відвідали майже усі концерти, які проходили у Запорізькій філармонії. До того ж, завдяки ЦЖС та його партнерам, журналісти-переселенці мають можливість відвідувати такі культурні заходи безкоштовно.
Ось як самі медійники розповідають про Запорізький ЦЖС
Тамара Курочкіна, Оріхів:
– Коли я тільки приїхала до Запоріжжя, мені допомогла Валентина Манжура з оформленням статусу ВПО. Це було ще до відкриття ЦЖС. А вже влітку, після відкриття Центру, я стала активним учасником усіх заходив, які там проходили. Вони дуже цікаві та корисні. Відвідувала музеї, брала участь у тренінгах і багато чому навчилася. Велика подяка також за гуманітарну допомогу. Взагалі сама невимушена й доброзичлива атмосфера, яка панує у Центрі, спілкування з колегами – це вже підтримка.
Валентина Авєріна, Лисичанськ:
– Наше місто почали бомбити з першого дня повномасштабної війни. Це був суцільний жах! Я витримала лише місяць і 27 березня минулого року переїхала до Запоріжжя. Але була на межі нервового зриву – ті вибухи мене переслідували. До того ж у Запоріжжі я почувала себе дуже самотньою. Але коли звернулася до Центру журналістської солідарності, то знайшла тут справжню сім’ю та однодумців. Мене добре прийняли, надали матеріальну допомогу та всіляко підтримували. Також допомогли зв’язатися з гарним психологом. І це мене врятувало від страшної депресії. Зараз я почуваюся краще і вже не так гостро реагую на сигнали повітряної тривоги і звуки прильотів.
Антоніна Букрєєва, Якімівка:
– Ми з сином півроку жили в окупації. Коли приїхали до Запоріжжя, у нас із собою було всього дві невеликі сумки. Ми не знали, де жити і що робити далі. У цей момент дуже важлива психологічна підтримка. Оселилися в абсолютно порожній квартирі, де не було нічого – ні ліжок, ні чашок. Так ось, через ЦЖС у Червоному Хресті нам видали розкладачки, матраци, подушки. Волонтери допомогли із забезпеченням одягом. Взагалі запорізькі журналісти дуже чуйні й небайдужі люди. Микола Бордюжа привіз нам із дачі крісло-ліжко, чайник, посуд. Юра Зелінський забезпечив рушниками та постільною білизною. У Центрі мені видали ноутбук. Спасибі, запоріжці! Хочу також відзначити, що в ЦЖС проводиться безліч заходів. Мені цікаво все – і тренінги, і майстер-класи, і культпоходи. Дуже добре, що є такий Центр. У будь-якій ситуації – професійній чи побутовій, ти знаєш, що можеш прийти туди, і тобі допоможуть.
Світлана ШКАРУПА,
Фото авторки та Сергія Біжка
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”
