В останній день січня 2019 року вступив у дію Закон України 2673-VIII “Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи”.
Про деталі спрощеного механізму приєднання релігійних громад Української православної церкви, що є у єднанні з РПЦ [Московського патріархату – ред.] до Православної церкви України [ПЦУ], “МИГ” дізнався від директора Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА Владислава Мороко.
“Статут є ознакою демократичного суспільства”
– Владиславе Валерійовичу, за новим Законом, якщо релігійна громада хоче приєднатися до ПЦУ, вона повинна мати власний Статут. Навіщо це потрібно, хто має його розробляти і яка подальша процедура приєднання приходу до ПЦУ?
– Взагалі Закон не зобов’язує релігійні громади реєструватися. Наприклад, деякі протестантські організації не вважають це за потрібне: головне – служіння Богу, який ні з ким не має юридичних відносин.
Але вони є суб’єктами соціального життя у межах держави. Держава спілкується або напряму з громадянином, або, якщо він представляє чиїсь інтереси, то це має бути оформлено документально. Якщо цього немає, в незареєстрованих релігійних угруповань виникають проблеми спілкування з органами місцевого самоврядування.
Наведу приклад. Кілька років тому до нас звернулася духовна особа, аби ми допомогли владнати стосунки її незареєстрованої громади з надавачем комунальних послуг – вони користувалися пільгами на оплату, а при черговій звірці виникла потреба в офіційній довідці. Але статуту в духовної особи не було, і ми нічим не змогли допомогти, за всієї поваги.
Статут є ознакою демократичного суспільства. Це не лише свідоцтво, що громада юридично зареєстрована. У ньому виписані повноваження тієї чи іншої людини робити від імені організації певні дії та заяви.
“Кожна держава захищає свій внутрішній простір”
– Релігійна організація – наддержавна структура, вона може не обмежуватися кордонами однієї країни. І виникає питання, яке більше має відношення до політики: чиї інтереси вона представляє – віруючих громадян України чи закордонного центру керування?
Будь-яка держава захищає свій внутрішній простір, бо релігія має на нього вплив нарівні з військовою та економічною силами. А, можливо, і більший. Релігія ірацінальна, вона не потребує жодного пояснення – ти або віриш, або не віриш. Нечисті руки можуть її використовувати у будь-який спосіб, і не на користь віруючої людини.
Статут же регламентує внутрішнє життя тієї чи іншої організації. До речі, усі релігійні громади, що входять до УПЦ в єднанні з РПЦ, мають свої окремі статути. Але в них є певне протиріччя.
Закон про релігійні організації каже, що кожен має право на віру у будь-який спосіб, а статути регламентують це право в межах саме УПЦ в єднанні з РПЦ. У випадку переходу рішення має бути завізоване правлячим архієреєм. І без цієї візи таке рішення не є правомочним. Зрозуміло, що жоден з архієреїв не підпише протокол про перехід своїх членів до ПЦУ.
Ця норма обмежує права віруючих і є спірною. Змінами до Закону держава намагається допомогти людям, які хочуть доєднатися до помісної української церкви.
“Люди хочуь жити в межах помісної церкви вже зараз…”
– Чи є якісь статистичні дані про таких бажаючих?
– Їх багато, але вони поки не можуть це здійснити з організаційних причин. Проблема, яка не показує масовості переходів, зокрема, в Запорізькій області, в тому, що на Соборі створена релігійна організація Православна Церква України. Але інституціоналізувалася вона, коли після отримання Томосу була зареєстрована Київська митрополія ПЦУ. Це сталося кілька тижнів тому. Наступним кроком буде реєстрація статутів управлінь єпархій – Запорізької, Січеславської, Львівської і так далі. На їх основі буде відбуватися долучення приходів в межах цих єпархій. Загальної процедури поки що немає.
Далі. З 31 січня право реєстрації релігійних громад перейшло від управлінь юстиції до департаментів культури, туризму, національностей та релігій ОДА. А у нас замість десятків фахівців є на цю діяльність аж три людини. Після реєстрації статут має бути внесений до Єдиного державного реєстру громадських організацій. На це має право лише фахово освічена особа. Навчання теж займе певний час… Але у порівнянні з тим, що ми переживаємо тектонічні зміни, ці проблеми на тлі історії – миттєвості. Вони болючі, бо саме зараз багато людей хочуть це питання вирішити і жити в межах помісної церкви.
– Яка загальна процедура внесення змін до статуту релігійної громади, що хоче приєднатися до ПЦУ?
– Перш за все, мають відбутися збори громади, які вирішують: тепер є помісна церква, і вони бажають бути в її складі. Рішення оформлюється протоколом. В цьому ж протоколі визначається особа, яка від імені громади займається юридичними питаннями. За стандартною формою складаються списки засновників.
Зі старим статутом уповноважена особа приходить до Департаменту. Ми реєструємо їх заяву, вносимо зміни в статут шляхом розпорядження, яке підписує голова ОДА. Далі громада імплементується в структуру ПЦУ.
“Право на віросповідання не вимагає фіксовано членства. Це не партія”
– Багатьох налякали чутки, що при створенні громади необхідно бцуде надавати паспортні дані…
– Паспортні дані надають лише засновники релігійної громади, як і усіх інших громадських організацій, і це не новина. Засновників може бути 10-15 осіб. До інших громадян такої вимоги нема і не буде.
– А як рішення засновників сприйме паства, яка приходить до церкви лише по великих святах і складає набагато більшу кількість у порівнянні з воцерковленими людьми?
– Насправді це проблема усіх православних церков. Злі язики кажуть, що їхні віряни – “лежачі”: їх перший раз приносять, коли хрестять, а другий раз – відспівувати… Дійсно, абсолютна більшість людей приходить на свята. Інколи вони не знають навіть, до якого патріархату належить той чи інший храм. Тому не думаю, що “кістяк” релігійної громади може зіткнутися з проблемою переходу.
Насправді люди приходять до церкви не поповнити скарбницю чи дати архієрею можливість придбати лендровер або багатоповерховий будинок, а спілкуватися з богом… Для порівняння, у протестантській церкві, що за статистикою розвивається найбільш динамічно, практикують такий підхід: пастир спілкується з кожною людиною. Можливо, і православним священикам треба ближче спілкуватися з вірянами.
В усьому світі право на віросповідання не вимагає фіксованого членства, це не партія, у якій сплачені внески підверджують членство. Єдиний виняток, здається, Німеччина. Там пожертви сплачуються через банки, а організація звітує, за рахунок чого вона живе, звідки у неї кошти, і може бути суб’єктом економічного життя. Під Магдебургом, наприклад, на місці колишнього радгоспу створилося сільськогосподарче акціонерне товариство, засновниками якого є 15 колишніх “радгоспівців”, а також місто Магдебург і монастир. Останній нарівні з іншими акціонерами сплачує податки. І це нормальний підхід.
“Майно надавалося в користування громадам, а не керуючим органам”
– Російська пропаганда лякає українських вірян УПЦ, начебто будуть прихильники ПЦУ почнуть відбирати храми. З іншого боку, священики й віряни, які хотіли б приєднатися до помісної церкви, сушать голови, чи не залишаться вони без місця служіння…
– Кожна організація бореться за власне існування. Те, що УПЦ в єднанні з РПЦ не вітає переходи – це нормальне і зрозуміле явище. Йде боротьба за фінанси, бо ми ж знаємо, що це величезні кошти. З яких, до речі, ніхто нічого державі не сплачує.
Найголовніше – це питання майна.
Перше, коли місцевими радами релігійним установам передавалася в користування колишня державна, партійна, наукова та інша власність. В абсолютній більшості статутів, які нам подавалися представниками церков, питання майна вирішувалося на користь організаційної структури церкви, тобто єпархії. Але ми підняли первинні документи, які свідчать, що майно передавалося в користування саме громаді, а не організаційному чи структурному утворенню. І якщо громада хоче переходити до ПЦУ, вона має право залишати майно за собою. Жодне єпархіальне управління не має права обмежувати право громади на перехід чи не перехід, тобто право користуватися майном.
Є приміщення теперішньої комунальної власності, які орендуються громадами [наприклад, храми при лікарнях]. До речі, громада може перейти до ПЦУ і без священика [у нього є своя обітниця – нема питань], і запросити священика з помісної церкви. Який після реєстрації може укласти угоди на користування при міщення з керівником комунальної установи, яка надає майно в оренду.
Якщо громада розділилися навпіл [тих, хто хоче доєднатися до ПЦУ, і тих, хто бажає залишитися в УПЦ], існує цивілізований вихід: вони можуть відправляти служби почергово.
“Право власності держава захищає”
– По селах області трапляється, що храм споруджений коштом місцевого міцного фермера чи підприємця…
– Якщо храм – приватна власність, то вона належить виключно людині, що його збудувала. Коли власник схиляється до ПЦУ і його думки поділяє громада, яка зареєстрована як УПЦ МП, то перехід можна зробити шляхом внесення змін в існуючий статут. Якщо зареєстрованої громади не було, то за бажанням бачити в храмі осередок помісної церкви власник може звернутися до владики ПЦУ, який надішле в село священика. Священик проводить збори, створюється громада, а тоді процес іде за описаною вище процедурою.
– Єпархії володіють і власним майном…
– Держава захищає право власності. Ніхто не буде забирати чиєсь майно. Це неможливо.
Розмовляла Ганна Чуприна
