Як змінилося життя у Вільнянській громаді (Запорізький район) на третьому році повномасштабної війни? Що найбільше хвилює вільнянців і які проблеми доводиться вирішувати місцевій владі? “МИГ” побував нещодавно у Вільнянську і спробував відповісти на ці запитання.
«До складнощів воєнного стану майже адаптувалися…»
Вільнянськ розташований менш ніж за 80 кілометрів від лінії фронту. Однак сьогодні тут відносно спокійно. На перший погляд взагалі може здатися, що місто живе звичайним мирним життям. Якби не постійні сигнали повітряних тривог, сліди руйнувань від російських обстрілів і загалом високий рівень емоційного напруження, що буквально витає в повітрі.
Незважаючи на будній день і нестерпну спеку, у центрі міста було доволі багатолюдно. Принаймні в парку, що розташований поблизу міського ринку, не виявилося жодної вільної лавки.
Навмання заговорила з трьома приятелями-пенсіонерами, які вели про щось жваву бесіду. З’ясувалося, що всі троє живуть у приватному секторі, до сигналів тривоги (а звучать вони по кілька разів на день) давно звикли й особливої уваги на них не звертають. Зауважили, що надійного укриття все одно немає, а підвал чи погріб від ракет не врятують. Тому розраховують на вдачу. Хоча й розуміють, що вона будь-якої миті може відвернутися.
Так, досі живі в пам’яті ті страшні події, які сталися в листопаді 2022 року. О четвертій годині ранку 17 листопада на першому році повномасштабної війни росіяни завдали по Вільнянську три удари ракетами С-300. Одна з них влучила у двоповерховий житловий будинок і повністю його зруйнувала. Усі десять осіб, які в той момент у ньому перебували і мирно спали, загинули. Зокрема троє дітей.
– Я потім їздив на місце трагедії, оскільки добре знав кількох мешканців цього будинку, – каже один із моїх співрозмовників, – Від будинку нічого не залишилося, взагалі нічого, крім дрібних уламків. Там не було жодного шансу хоч комусь врятуватися. Це страшно, й усвідомити таке дуже важко…
А всього за тиждень, 23 листопада 2022-го, російська ракета влучила в пологове відділення Вільнянської лікарні. Внаслідок чергової терористичної атаки загинув малюк, якому було лише два дні від народження. Також постраждали породіллі та медперсонал. Лікар, який чергував того дня, згодом отримав інвалідність – навіть після лікування та тривалої реабілітації він більше не може працювати за фахом.
Потім були ще обстріли та руйнування…*
Але загалом на третьому році повномасштабної війни вільнянці більш-менш пристосувалися до нових умов і навчилися досить швидко адаптуватися до змін. У тому числі до стабілізаційних відключень світла.
– Ми вже проходили через таке, – зазначає той самий пенсіонер-співрозмовник, – У мене тепер узагалі є вдома генератор, який придбав син. Він займається виготовленням соняшникової олії, обладнав невелику олійницю.
За словами пенсіонера, виживати дрібному бізнесу зараз дедалі складніше – занадто високі витрати. Але їхня сімейна олійня поки що тримається, хоча обсяги виробництва і продажів упали.
«Об’єм продажів упав, але ми працюємо…»
Про зниження рівня продажів говорять і підприємці з Вільнянського ринку.
– Торгівля йде дуже мляво, – зазначає Любов Іванівна, яка продає літнє пляжне взуття та одяг для дому – халати, майки тощо. Сама вона мешкає в Малокатеринівці, але торгувати приїжджає до Вільнянська – незважаючи на те, що через хворі ноги пересуватися може тільки за допомогою ходунків.
– Пенсія в мене невелика, – каже Любов Іванівна, – тому навіть незначний додатковий дохід зайвим не буде. Та справа навіть не в грошах! Гірше немає, ніж сидіти вдома в чотирьох стінах. А тут я весь час серед людей. Діти мене розуміють і допомагають – привозять із товаром, а потім відвозять додому…
Практично зовсім порожнім виявився м’ясо-молочний павільйон ринку. Я нарахувала всього троє продавців і пару покупців.
– У будні дні торгівлі зовсім немає, – поскаржився продавець “молочки” Анатолій, – але я все одно приїжджаю – товар швидкопсувний.
Продавець розповів, що останнім часом утримання худоби обходиться дуже дорого. Після продажу молока та домашньої сметани прибутку майже ніякого.
– Мені 50 років, 30 із них займаюся вирощуванням корів і виробництвом домашніх молочних продуктів, – каже Анатолій. – Зараз дуже складно, але я не можу все кинути і пустити своїх корівок під ніж. Дуже шкода їх, вони ж майже, як члени сім’ї. Тому буду продовжувати…
Треба зазначити, що далеко не всі з вільнянців ішли на контакт. Деякі взагалі ставляться до “не місцевих” вкрай підозріло. І це теж прикмета воєнного часу. Так, одного з торговців на ринку не переконало навіть журналістське посвідчення, і він тут же повідомив “куди треба” про появу незнайомців.
Уже за кілька хвилин до нашої редакційної бригади під’їхали поліцейські. Вони перевірили документи, “досьє” в електронній базі і, переконавшись, що все гаразд, побажали успішної роботи. Але яка пильність і оперативність!
Відбудова: терористичні атаки РФ вільнянців не зломають!
За словами голови Вільнянської громади Наталії Мусієнко, наразі до складу громади, окрім міста Вільнянськ, входить ще 15 сіл. Загальна чисельність населення – майже 17 тисяч осіб. З них 3440 – вимушені біженці переважно з Оріхова, Гуляйполя да Донецької області.
На жаль, з початку повномасштабного вторгнення внаслідок російських терористичних атак на території громади є руйнування, загиблі та постраждалі.
Зокрема у місті Вільнянськ станом на початок червня 2024 р. пошкоджено більше 30 приватних та 11 багатоквартирних житлових будинків, заклади освіти, елеватор, багатопрофільна лікарня тощо. Але, завдяки допомозі благодійних організацій та закордонних партнерів, частина пошкоджених об’єктів відбудовується.
– Ми плідно співпрацюємо з такими громадськими організаціями та міжнародними донорами як «ADRA Ukraine», Норвезька служба у справах біженців, Данська рада у справах біженців в Україні (DRC), благодійні фонди «Карітас Запоріжжя», «Право на захист», «Єдність за майбутнє», «DORCAS», «Схід SOS», «Запорізька платформа спільних дій», різноманітні структури ООН, – відмічає голова громади. – Завдяки цій співпраці отримуємо будівельні матеріали, генератори, гуманітарні продуктові набори для ВПО та постраждалих від обстрілів, комп’ютерне обладнання тощо.
Наталія Мусієнко розповіла, що роботи з відновлення лікарні проводять коштом благодійників з Німеччини, Нідерландів та Прибалтики. Вже ремонтують лікувальний корпус, відділення терапевтичне та реанімації. На черзі – дитяче відділення. А ось пологове відділення, яке російською ракетою було зруйновано вщент, підлягає лише демонтажу.
Також лікарня потребує надійного укриття. З вирішенням цього питання особисто пообіцяв допомогти голова ЗОВА Іван Федоров – під час візиту до Вільнянська наприкінці травня цього року.
Укриттів потребує і більшість освітніх закладів міста.
– У нас чотири заклади загальної середньої освіті и три дошкільної, — розповідає голова відділу освіти та культури Вільнянської громади Лариса Ганова. – Заклади дошкільної освіти взагалі не мають укриттів. У двох школах укриття було відремонтовано і частково реконструйовано. Так, у ліцеї «Успіх» в укритті проведено нове освітлення, вентиляція та зонування. Тепер тут одночасно можна розмістити шість класів.
А ось найстарішій у місті ліцей «Потенціал», де навчається понад 480 учнів, укриття не має, зазначає посадовиця. Але обласної владою вже прийняте рішення побудувати тут «підземну школу», щоб відновити у ліцеї очне навчання.
Ще одна проблема громади, за словами Наталії Мусієнко, – нестача питної води. Тому зараз у закладах освіти встановлюють великі резервуари з питною водою. Крім того, у травні за кошти державного бюджету розпочалась реконструкція старого водогону. Новий водогін має з’єднати місто Вільнянськ і селище Новомиколаївка та забезпечити водою 50 тисяч жителів громади.
* Минулої суботи, 29 червня, коли матеріал уже був готовий до друку, російські нелюди знову завдали ракетного удару по Вільнянську. Постраждали об’єкт критичної інфраструктури, магазини, житлові будинки у центрі міста. Внаслідок влучань семеро людей загинули, з них троє дітей, 38 осіб дістали поранення, зокрема дев’ять дітей.
А вранці того ж дня всього за декілька годин до ракетної атаки вільнянці провели в останню путь свого земляка, 38-річного Ігоря Мусієнка, – єдиного сина очільниці Вільнянської громади Наталії Мусієнко.
Ігор загинув на фронті під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина і троє доньок.
Вічна пам’ять Герою-захиснику та всім мирним вільнянцям, які стали жертвами російської агресії! Щире співчуття рідним та близьким!
Світлана ШКАРУПА,
фото авторки та з відкритих джерел
