Залежно від причини/підстави надання неоплачуваної відпустки та хто виступає її ініціатором, розрізняють її види:
1.За ініціативою/заявою працівника: обов’язкова – за зверненням працівника, яке роботодавець має задовольнити в обов’язковому порядку; за угодою сторін – за зверненням працівника та узгодженням з роботодавцем строків, тривалості відпустки без збереження зарплати або відмовою роботодавця надавати працівнику цю відпустку.
2. На час участі у виборчому процесі.
3.За ініціативою керівника держоргану.
Види відпусток без збереження зарплати визначає не лише КЗпП, Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР [далі – Закон про відпустки], а й інші кодекси/закони.
Відпустка без збереження заробітної плати 2023 року може надаватись у межах відповідної тривалості.
Підстава для оформлення неоплачуваної відпустки – заява від працівника про надання відпустки без збереження заробітної плати, погоджена керівником установи. У ній працівник має зазначити:
вид відпустки;
підставу й підтвердження – для обов’язкової неоплачуваної відпустки;
дату початку відпустки;
її тривалість.
На заяві керівник установи, держоргану, органу місцевого самоврядування проставляє відповідну резолюцію. Саме від прийнятого керівником рішення залежить оформлення відпустки.
Якщо рішення позитивне, працівник кадрової служби готує наказ про відпустку, якщо ні – відпустка не надається. У преамбулі наказу зазначається підстава: норма відповідного закону та заява (для відпустки за ініціативою працівника). У наказі зазначаються ті ж самі відомості, що й у заяві, і додатково вказується дата виходу працівника на роботу.
З наказом про відпустку обов’язково слід ознайомитися працівнику.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» додано статтю 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» введено новий вид відпустки без збереження заробітної плати, терміном не більше 90 календарних днів, що надається працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи у період дії воєнного стану.
Для отримання такої відпустки працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, звертається до роботодавця із заявою, а роботодавець в обов’язковому порядку надає працівнику відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів. Працівник може реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів, проте, загальна тривалість частин відпусток не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.
За домовленістю сторін відпустка без збереження заробітної плати працівнику, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, може надаватись на більший термін, який не може перевищувати періоду дії воєнного стану (ч.3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»). Ця відпустка не належить до відпусток без збереження заробітної плати, які надаються працівникові відповідно до ст. ст. 25, 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР.
Отже, головними умовами для надання відпустки без збереження заробітної плати є те, що:
тривалість не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану;
надається працівникам, які виїхали за межі території України або набули статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою;
надається в обов’язковому порядку за заявою працівника;
час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
За матеріалами відкритих інтернет-джерел
