250 років тому була знищена Запорізька Січ. Перед тим 1764 року було ліквідовано посаду гетьмана, а ще через рік – полково-сотенний устрій на Слобожанщині. Тож, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів».
5 липня 1775 року кошовий отаман Петро Калнишевський та старшини згодилися на перемовини з московитами.
Після цього Калнишевського заслали на Соловки, старшину – в Сибір, а декого й було страчено.
Калнишевський сам закликав козаків не робити спротиву, бо «ми православні» – казав він. А підтримували покору й попи…
1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козаки тоді тільки їм відомими шляхами покинули Січ…
…
Минули століття.
Про події нагадав запорізький художник Андрій Соколенко.
1964 рік: Постановою Компартії України, а потім і Ради Міністрів, приймається рішення шанування міст, пов’язаних із запорізьким козацтвом.
1968 року був затверджений Протокол засідання журі відкритого конкурсу на проект комплексу Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на о. Хортиця.
1970 рік: батько та син Соколенки обходять місця, не затоплені вонючим каховським морем, де були козацькі Січі. Григорій Соколенко працює над пам’ятними знаками для острова Хортиці.
“Та у 1971-1972 роки місцеві запорізькі зайди на чолі з Всеволожським пишуть листа в Київ: нам не потрібна ця тема. Знімають з роботи ініціатора створення музею козацтва Миколу Киценка за формулюванням: “Не справляєтся с работой”.
Петра Шелеста, першого секретаря Компартії України, переводять на роботу в КабМін СРСР. Бо саме він «підганяв» усіх, щоб встигнути зробити усе на острові Хортиця до 200 річчя знищення Запорозької Січі – у 1975-му.
Але після приходу Володимира Щербицького, першого секретаря Компартії України, 12 січня 1970 року в Україні починається наступ на дисидентів та загалом на все українське: арешти, переслідування, знищення творів образотворчого мистецтва.
Українці, думайте…
Воля сама не приходить
Альтернатива волі – або Сибір, або знищення”, – говорить Андрій Соколенко.
Підготувала Інеса Атаманчук, фото з архіву родини Соколенків
