Зустріч у Запорізькому обласному художньому музеї напередодні Дня Незалежності України стала щирою розмовою музейників, митців, вірних друзів творчого життя міста. Зустріч стала єднаючою для двох музеїв: Василівського історико-архітектурного музею-заповідника «Садиба Попова» [промову мав в.о. директора Валерій Стойчев] та обласного художнього музею [в.о. директора Юлія Мартиненко]. Подія відбулася за співучасті та підтримки благодійного фонду «Меморі 86».
Тема – «Історичний портрет Запоріжжя. Досвід екскурсій та пленерів у живописній спадщині» – постійно виводила учасників до тези про вплив історичних на мистецтво, який неможливо оминути, і цей вплив взаємний!
Зустріч відбувалася на фоні збережених картин Михайла Гребеннікова (1923-2009), художника, який любовно малював Запоріжжя, Дніпро та Хортицю. Між тим мав дитинство, проведене на Курщині, мав військовий досвід Другої світової, звідки повернувся з пораненням ока та медаллю «За відвагу»… Щоб заробити, зробив сотні портретів радянських вождів. Та через низку життєвих перемог та негараздів пройшов із пензлем в руках, як за найбільшу цінність тримаючись за талант малювати те, що бачив та любив. Це Запоріжжя. Хортиця. Дніпро.
У цей день в ЗОХМ згадували мистецтвознавицю Ірину Миколаївну Ласку (1939-2011), яка була натхненницею для митців: “Малюйте Запоріжжя”.
І на фоні виставки Михайла Гребеннікова дякувати музейникам, митцям, учасникам пленерів «Запорізький пейзаж» та його кураторці Ользі Дворній, які увічнюють історичну забудову нашого міста.
Про цю роботу розповіла Юлія Мартиненко – пленери тривають з 2016 року, і у відносно спокійні часи багато митців зо всієї України часто зачудованим поглядом побачили Запоріжжя та створили роботи, частина яких поповнила фонди нашого художнього музею. І стали втіленням побажання Ласки: малюйте Запоріжжя.
Та кожний пленер супроводжували екскурсії містом, подорожі на Хортицю. А це зустрічі із істориками, музейниками міста. І – декілька подорожей до Василівки, де враженнями ставали розповіді Валерія Стойчева про створення палацового комплексу на Півдні України, про музейну колекцію дореволюційних часів, про людей, причетних до садиби Попова.
І – маємо спадок на фоні втрат війни. Не маючи доступу до безпосередньо музейного комплексу у тимчасово окупованій Василівці, бережемо, вивчаємо, милуємося та сподіваємося.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Людмили ВОЛОХ
