Головною ж у театралізованії виставі «ПРОROCK ШЕВЧЕНКО», яку підготували Запорізький обласний академічний театр юного глядача разом із Запорізькою обласною письменницькою організацією, була мова серця.
Цей ритм стал лейтмотивом сценічного оформлення: «кардіограму», що бриніла пульсом серця у вбранні та на екрані, відчув кожен у залі. Розчуленість єднанням, сльози, які не встигали вхоплювати та витирати жінки – у поезії, осучасненій творчими барвами кожного виконавця, вистава створила енергетичне коло близькості, найважливішої сьогодні.
“Якщо плоть Шевченкова народжена кріпачкою в Моринцях на Черкащині, то його дух народжений і виплеканий Хортицькою свободою, запорізькою демократичністю, непокорою та болестями народного лицарства”, – ці слова із далекого 1989 року нагадала голова Запорізької обласної Спілки письменників Ольга Стадніченко. Ними відкривав Міжнародне свято «В сім’ї вольній, новій» у Запоріжжі Дмитро Павличко.
Отож коли нація опиняється під загрозою існування, люди починають звертатися до вічного, до витоків, шукаючи опори для консолідації свого народу. Для українців такою об’єднувальною силою є Тарас Григорович Шевченко.
“Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
«Я його подужав»”, – молився тарасовими псалмами Юрій Драненко.
Вторили йому Катерина Макоїд, Олеся Плохоткіна…
“Як умру, то поховайте”, – звучало чуваними й не чуваними поетом сучасними ритмами Петра Желєва, мелодіями – у виконанні Іллі Бабкова…
Відлунням минулого прозвучав “Мамай” Валентина Терлецького.
Полум’я танців, рухи то білих, то чорних, то червоних костюмів створювало епічний фон Тарасових віршів.
Прозвучали вірші Петра Ребра, Валентина Северинюка, Миколи Лиходіда, Вікторії Забави, Любові Геньби, Валентина Терлецького, Наталі Ігнатьєвої та інших наших поетів та поеток.
Цілісну виставу створювала кожна натхнення поезія Тараса Шевченка. Силою духу прозвучали Кобзареві слова в устах акторів та працівників театру, що перебувають нині на війні.
Коли ж у виконанні Олесі Плохоткіної зазвучав Тарасів «Великий Льох»,
відчуття давньої трагедії набуло безліч історичних відблисків та відбитків у сучасності: “Бог простить:
Ми пташки-душі, а не люде!”
“Кожен із нас транслює могутність шевченкового духу, який залізобетонно стоїть, попри горе державного масштабу. Нині образ пророка актуальний для нашого покоління особливо, але зараз він прочитується зовсім по-іншому, – сказала у своїй промові Ольга Стадніченко. – Відкритий заново Шевченко – модерний, самобутній, волелюбний та незалежний. Його слова зараз звучать зовсім інакше, трактуються з наданням особливого значення та стовідсотковим розумінням пророцтва. Сучасний образ Кобзаря позбувся шароварщини, яку так вперто нав’язувала імперія, пробудив гордість за свою культуру та історію. Молодь популяризує модерного Тараса в мистецтві, одязі, у соцмережах”.
Підготувала Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
