Оновлення стереотипів. Такі відчуття надала учасникам екскурсія «Запоріжжя крізь вогонь». Двогодинну подорож Старим містом провів директор Музею архітектури Запоріжжя Михайло Мордовськой.
Прогулянка була організована Запорізьким науковим товариством імені Якова Новицького та департаментом культури і туризму міськради – в межах історико-культурного проєкту «Війна як фабрика націєтворення: 1918/1944/2025». Консультантом став дослідник архівів та біографій непересічних мешканців нашого міста Валерій Стойчев.
Запоріжжя стоїть на місці, де був колись Олександрівськ. Тому можна йти безіменною вулицею, яку студенти називають «шаурмячною», й не здогадуватися, що майже на ній колись стояла Пилипівська церква. А поруч був цвинтар, де лежав серед інших своїх сучасників тодішній міський голова Павло Захар’їн. За його часів і була збудована Пилипівська церква. А ще – найповажніший за віком будинок нинішнього Запоріжжя (він прикметний, бо деякий час був відділенням Укрпошти №63. А у Другу світову війну у ньому був шпиталь для німецьких офіцерів. І навіть ці факти вже стали історією. Що вже казати про більш сиву давнину?)
Та ані поховань, ані відокремленого місця, де були могили біля Пилипівської церкви, не збереглося.
Між тим, одна людина – це Йосип Гладкий, останній кошовий отаман Задунайської Січі, якій також мав місце на Пилипівському цвинтарі 170 років тому, – отримала поруч і кенотаф (могила без поховання), і пам’ятник.
Біля цих помітних споруд десятиліттями ходить запорізьке студентство.
Про те, якою людиною був Йосип Гладкий, розмірковував біля його кенотафу історик Михайло Мордовськой.
За достатньо докладно дослідженою біографією, Йосип Гладкий був родом із козаків Переяславського полку з села Мельники (нині це Черкащина, Золотоноський район, де, до речі, з центральних храмів військові ЗСУ, сучасні козаки, витиснули московську церкву, – авт.).
Родина Гладких була досить заможною. Батько мав трьох синів, але жодного не віддав у солдати, коли тим прийшла черга йти у військо, а відправив замість них найманців…
Замість того Йосип прокладав життєвий шлях пригодами на кшталт Остапа Бендера. Він не раз брався за роботу, якої не знав. Навіть одружитися намагався вдруге, маючи дружину та четверо дітей…
Та попри небажання служити, тікаючи від наслідків своїх авантюр, подався Йосип Гладкий на Задунайську Січ. У складі п’ятитисячного козацького загону брав участь у грецько-турецькій війні, добре себе показав. І двісті років тому, у 1827-му, став кошовим отаманом Задунайської Січі. (Завжди вистачало у нас довірливих на виборах людей.)
Під час російсько-турецької війни Йосип Гладкий організував повернення частини задунайських козаків у російське підданство. І запорожці, на 61-му човні, взявши клейноди та скарбницю, перейшли під Ізмаїлом на бік імператорської армії…
Так наш мешканець кенотафу привів козаків під руку російського господаря.
Через зраду Йосипа Гладкого османський уряд жорстоко розправився з рештою задунайців. Сама ж Січ була повністю зруйнована.
А пан Йосип послужив в лавах російської армії, мав успіхи. Від Миколи І одержав золотий Георгіївський хрест і полковницькі погони, став наказним отаманом Азовського козацького війська. У 1829-му отримав дворянство. Був нагороджений діамантовим перснем та орденами. У 1843 році отримав звання генерал-майора…
Вийшовши на пенсію, мав великі пільги, великі статки. Оселився в Олександрівську. І в 1866 році захворів на холеру і помер разом з дружиною. І був похований ось тут, на Пилипівському кладовищі.
“Якщо зважити на всі ці події, протягом ХІХ століття Йосип Гладкий мав вигляд людини, яка мала певну вагу у суспільстві. Він мав повагу за рішення перейти на бік Російської імперії.
І в ХХ столітті, за радянських часів, ця позитивність навіть посилюється, – тому що він обрав російську сторону.
Але в Незалежній Україні на цього героя почали дивитися по-іншому. Тому що з позиції в української історії, української національної ідентичності, Йосип Гладкий зрадив козаків, своїх побратимів. І це велика провина, яка підтверджується отриманням власної вигоди.
І з цих позицій Йосип Гладкий вже не виглядає таким собі гарним парубком, який багато чого зробив для тодішньої Російської імперії…” – розповідав Михайло Мордовськой історію отамана.
Так, у багатьох напрямках наразі триває певне переосмислення історії. І розуміння мети та результатів вчинків людей з минулого дає можливість побачити справжню їхню роль в історії нашого краю.
Та й в історії культури! Є припущення, що саме Йосип Гладкий став прообразом Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.
Так, помітна була особистість.
І ці роздуми над минулим – тільки пара зупинок на мапі старої частини нашого міста.
А ще в цей день Михайло Мордовськой розповідав про події біля будівель чоловічої та жіночої гімназій, дитячого притулку, Народного дому, Майдану Волі, станції «Запоріжжя-2» (колишнього Єкатеринінського вокзалу)…
Кожна точка на мапі міста має багато сенсів при погляді із сучасності.
Наступна екскурсія-прогулянка запланована на 11 квітня по Соцмісту. Для участі варто підписатися на сторінку Музею Архітектури в соцмережах тачекати на анонс події.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки та Таміли ТУЙНОВОЇ
