На сцені Театрі-лабораторії VIE 17 березня о 17.00 втретє можна почути та побачити «Перепоvieдаки. Шева forever». Бо цьогоріч – 210 років, як народився поет.
З нагоди ювілею Тарас Шевченко дивиться на нас зо всіх афіш. І не докірливо й тоскно, як у шкільні радянські часи. Тарас дивиться на нас, попри те, що ми ніяк не довчимо його настанов, поблажливо та товариськи.
Зрозумівши з вистави «Перепоvieдаки». Шева forever», що його не залишили лежати у Петербурзі, питає: “Перепоховали?” – і схвально киває головою: “От, молодці!”
Ну, як рідний. От і забрали додому.
Та він рідний і є.
Тарас Шевченко – недовивчений наш урок.
Коли життя нас б’є, особливо, як нині [хоча, хто сказав, що раніше били не так боляче?], ми хапаємось за його рятівне слово. І бачимо: точно, і про це він попереджав, і це казав, а ми не дочули…
Для того, щоб бути почутим напевно, Тарас у виставі «Перепоvieдаки». Шева forever» сідає з нами поруч. Дотепний, модньо вбраний, реальний – бо батько його чумакував [далекобійник!] та стельмахував [мав СТО, це ж зрозуміло!], в оточенні чарівних жінок та непафосних думок… Розумний, іронічний, веселий. З нього мала бути або велика людина, або велике ледащо… – так його тато казав.
А ким би він був, якби жив сьогодні?
Тревел-блогером, кажуть у театрі VIE. Писав би про борщ із карасями на Хортиці!
Ось вам до цього й танок карасів.
Ось вам спокусливі дівчата із Тарасових молодих снів.
Та ну!
Тарас був би тим, ким він є для нас.
Просто у виставі «Перепоvieдаки». Шева forever» всесвіт Тараса Григоровича отримав знак «+» замість знаку «-».
Життя не позбулося трагічності. Та ставлення до цього набуло сили позитивного спротиву – замість важелезного тоскного тягаря, яким навантажили образ поета шкільні підручники радянського минулого.
З таким Тарасом ми стоїмо поруч. І всі твори Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них – про Україну. І ми відкриваємо їх знову, з цікавістю та бажанням, і перепоvieдаємо одне одному, і відчуваємо силу.
Вистава «…Шева forever» продовжує гротескну традицію «Перепоvieдак», розпочату у театрі минулого року. Трійко акторів – Андрій Лятуринський, Анастасія Гусліста-Полозун, Андрій Вернана, керована режисеркою Оленою Павлухіною, в оздобленні танцівниць, створює життєствердний та пристрасний перфоманс, спираючись на наше минуле та продовжуючись у майбутнє. Бо у форматі вистави фігурує «vie», що одначає французькою – «життя».
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та зі сторінки театру VIE Facebook
