В урочищі Сагайдачного, на березі Дніпра, побачили збалансовані чиєюсь вправною рукою кам’яні башти, що кидають сучасну тінь на минуле, що ледь визирає з-під промислового шлаку.
Та це ж значно сильніша робота, ніж, скажімо, оце обв’язане мотузкою каміння, «якір» човна, слідів якого й не лишилось.
А ці кам’яні башточки спокушують на спробу повторити, та й надихають зазирнути – як в далеке минуле, так і близьке.
Якими були наші степові «стоунхенджі»? Артем Бородін, автор-краєзнавець, що мав публікації і на сторінках нашої газети, надає таке фото та матеріал на сайті 061:
Це один із розкопаних кромлехів групи, відомої як «Кічкаський мегалітичний комплекс» на правому березі Дніпра. Діаметр – близько 25 метрів. Так виглядали наші степові стоунхенджі. Що не було зруйновано, пішло під воду, залишивши у себе шлейф питань.
Насипи різнилися від 3 до 30 і більше метрів у діаметрі. Поховання без інвентарю. Із посудом, зброєю, прикрасами.
Окремі [фрагменти] вирізали цілісно з ґрунтом для подальшого дослідження. Радянський агітпроп підхоплював тему класовості, попереду вчених визначаючи «правителів» і «рабів». Насмішливо порівнював археологів із «кротами». А учасники експедиції тим часом називали прийдешнє затоплення унікальних територій справжньою катастрофою, журячись: «Якби ж тільки археологічні досліди мали таку саму вагу, як і будування Дніпрельстану!»
“Хто з українців не чув про славного гетьмана Сагайдачного, що із запорозьким товариством воював проти татар і турків, зруйнував силу їхніх міст, спалив незбориму Кафу й визволив із неволі безліч християнських бранців? Того самого Сагайдачного, що, як співають люди, “проміняв жінку на тютюн та люльку” та здобув Україні невмирущу славу? А чи багато хто з українців бачив те місце, що його й через чотири століття звуть ще найменням Сагайдачного, себто Сагайдачне?
Хутко, невпинно біжить час… Рік за роком відходять у вічність минулого й несуть із собою не тільки людей, свідків колишніх подій, а й зовнішні ознаки давнього життя й природи… І те, чого ми через свою недбалість не хочемо бачити сьогодні, того вже не побачимо завтра”, – писав Адріан Кащенко у книзі «Сагайдачне»*
Здається, я здогадуюсь, хто автор цих сучасних кам’яних башт. І він цю історію знає.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
