Виставка «Живописна спадщина: до 130-річного ювілею василівського замку «Садиба Попова», що триває зараз в одному із залів Запорізького обласного художнього музею, припала на проміжок часу між двома датами.
18 квітня, відкриття, – у День пам’яток історії та культури. Пам’ятки, якими насичена територія Василівського замку, знайшли свій відбиток в експонатах виставки. Й стали темою спогадів та деякого суму, бо нині Василівка перебуває в окупації. Тож милуватися нею ми можемо лише віртуально.
Робота музейників та волонтерів музейної справи
Експонати «Живописної спадщини…», представлені на виставці, ще до початку повномасштабного вторгнення російських окупантів вивіз історик Валерій Стойчев – голова Запорізького відділення ГО УТОПІК, директор садиби Попова, нині майже відновлений на посаді [як з посмішкою представився він журналістам, бо має купу процедурного клопоту].
“Презентовано виставку, яка продовжує ініціативу музейників та волонтерів музейної справи, – нагадати, підтримати наші окуповані території як наше мистецьке та історичне надбання”, – сказав на відкритті виставки пан Валерій.
На виставку, присвячену окупованій Василівці, його надихнули заходи, на які запрошував художній музей у лютому-березні цього року. Тоді у ЗОХМ тривала виставка та зустрічі довкола новокаховської мистецької спадщини про «Вкрадений ювілей»: місто мало у лютому 2022 року відзначити 70-річчя.
“Культурно-мистецький центр «Василівський замок» пов’язаний своєю діяльністю і з Новою Каховкою, і з запорізькими музейними закладами…” – презентував свою експозицію Валерій Стойчев.
Натхнення запорізьких пленерів
Музейна колекція, формування та вивчення якої об’єднувало зусилля зокрема й гостей нинішньої експозиції, за інформацією з окупованого міста, залишається у Василівці. Ми ж маємо можливість побачити роботи, які були створені митцями у 2017-2021 роках, за сприяння Валерія Стойчева. Та безпосередньо в обставинах, пов’язаних і з рідним обласним художнім музеєм. Під час пленеру «Запорізький пейзаж-2017», організованому у ЗОХМ, художники, запрошені зо всієї України, побували у Василівці. Зачаровані можливостями відтворення неповторних архітектурних та природніх краєвидів, митці створили десятки робіт. За умовами пленеру, частина була передана до колекції ЗОХМ.
Тож, саме пленер, який організовувала старший науковий співробітник художнього музею Ольга Дворна [вона ж готувала й виставку, присвячену Новій Каховці, і цю – до 130-річного ювілею василівського замку «Садиба Попова»], став поштовхом для відновлення колишньої мистецької складової Василівки – колекції художніх творів.
Спадщина Василівського маєтку
“У травні ми відзначаємо сторіччя з моменту побудови палацу, який був замовлений Василем Павловичем Поповим. Новий окупаційний режим насаджує наратив, що це центр створений саме завдяки Новоросії, і що Попови, мовляв, належать російській історії. Та родина Попових залишила нам українську спадщину.Василь Павлович Попов, який замовив будівництво палацу, , наполовину росіянин, наполовину грузин, народився і помер у Василівці. Любив Василівку любив цей край і залишився у цій землі… А його син зібрав у замку колекцію творів світового рівня”,
– розповів Валерій Стойчев.
На жаль, під час революції 1917 року замок був пограбований… Збереглася лише одна робота, ймовірно, художника голандської школи, опис якої був представлений на Міжнародній науково-практичній конференції «Музеї та реставрація у контексті збереження культурної спадщини: актуальні виклики сучасності» у заповіднику «Києво-Печерська Лавра».
Ця картина – лише одна з сотень втрачених. Та робота Валерія у співпраці із митцями та музеями дала початок відтворення колишньої мистецької привабливості Василівського замку.
Волонтерство на художній ниві
Тоді ж молода художниця з Нової Каховки Катерина Гончаренко звернулася до Валерія Стойчева, директора заповідника, з проханням дозволити їй більш тривале творче відрядження до Василівки.
Ось як згадує ці події Валерій Стойчев: “Коли на пленер «Запорізький пейзаж» приїхали художники зо всієї України, надихнулися… Нам було приємно, що презентовано палацовий комплекс, що він набув цікавості для митців.
Згодом до Василівки приїхала Катерина Гончаренко. І вона вразила мене, директора заповідника, з’явившись літнім вечором на порозі адміністративного корпусу із проханням дозволити залишитися тут та й помалювати…”
Так під час літніх канікул Катерина, викладачка Новокаховської школи мистецтв, змогла створити сучасний й романтичний образ Василівського замку, спираючись на надані старі фотографії та історичні документи… Так і були змальовані до 20-ти пейзажів та ескізів, представлених на нинішній виставці.
Робота мала продовження. У співпраці з директором Валерієм Стойчевим, вивчаючи фотографії, документи та описи більш ніж сторічної давнини, молода художниця створила портрети династії Попових, розбудовників маєтку та замку.
Ці роботи можна було побачити у 2018-му, на виставці у Василівці. Представлені вони й в експозиції виставки до 130-річного ювілею Василівського замку.
Поруч із фантазійною картиною Вікторії Стойчевої, наймолодшої учасниці виставки – повагою до татової відновлювальної роботи у Василівському музеї. І двома пейзажами, які написав на замовлення Валерія Стойчева василівський художник Дмитро Барабаш у співавторстві із своєю дружиною.
Архітектурний портрет Василівського маєтку у часі
Також є на виставці дуже наочний цикл робіт – з точки зору масштабу та уяви про первісної архітектурної забудови Василівського маєтку. Це наукова робота дніпровського архітектора Олександра Харлана. Великі графічні ілюстрації були виконані в контексті розробки генерального плану садиби Попова на основі зібраних Валерієм Стойчевим архівів – щоб презентувати розвиток проєктування саме маєтку Попова.
Це презентація маєтку у часі – від початку будівництва у 1894-му до стану будівель у 1943 році, після звільнення від німецької окупації.
Останнє зображення ошатної булівлі, яка пережила на той час дві війни, вразило кураторку виставки Ольгу Дворну. Неповторний палац, багатство затишних алей, казкові можливості художніх сюжетів.
На щастя, виставка живописної спадщини ніби запрошує на відвідини до Василівського замку, нашої окупованої спадшини, яку ми знаємо значно краще, ніж російські окупанти.
“Маємо наголошувати у культурно-мистецькому науковому порядку на українську концепцію, – впевнений Валерій Стойчев. – Ми досліджуємо історію міст і сіл, з нашої, української точки зору”.
Емоційно висловилася на відкритті виставки постійна учасниця запорізьких культурних заходів, депутатка обласної ради Ірина Півень: “Окупанти прийшли не для того, щоб тут щось берегти. Вони прийшли нас знищити, а нашу історію переписати… І нічого нового у цьому їх бажанні, до речі, нема.
Тому наша мета – людей, дотичних до галузі культури, – зберегти своє. Особливо тепер, коли ми багато чого втратили та розуміємо, наскільки це болюче.
Не як депутат, а як людина, шо є вимушено переміщеною особою, і як людина, яка на собі відчула, що таке, коли частина твого життя окупована. Окуповано мій рідний Крим, де я народилася, окупований Бердянськ, де я працювала, окуповані Пологи, де залишився наш пограбований будинок. Зараз ми проживаємо третій рік у Запоріжжі, хочу сказати, що осередки просто повинні бути місцями зустрічі людей. І сподіваюсь, що інші райони Запорізької області долучатимуться до цієї роботи”.
Головний спеціаліст департаменту Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради Павло Кравчук назвав зустріч при відкритті виставки душевним заходом: “Чому? Тому що ми зараз перебуваємо у ситуації зміни історико-культурної свідомості Запоріжжя… Маємо нових мешканців Запоріжжя… Я не люблю слово – переселенці. Це нові мешканці, нові запоріжці. Вони приїхали зі своїм відчуттям історії. І це відчуття історії не треба втрачати у цьому великому місті. Ми маємо провести лагідний синтез їх історико-культурних уявлень та історико-культурних уявлень запоріжців… Ми зараз перебуваємо на початку цього великого шляху, і маємо це усвідомити. Я дуже радий, що завдяки тому, що є такий культу у нас такий культуртрегер Валерій Михайлович ці процеси відбуваються, і зараз ми перебуваємо на початку важливого, визначного для майбутніх поколінь процесу.
Дуже дякую, що до цього долучився художній музей… І проявив цікавість краєзнавчий музей”.
Від Дня пам’яток до Дня музеїв
А от закриття виставки живописної спадщини припадає на 18 травня, – Міжнародний день музеїв. У цей день, сім років тому, у Запорізькому обласному художньому музеї вперше була представлена колекція творів художників школи Михайла Бойчука – роботи, створені у 1930-ті роки, заборонені для показу і навіть приречені на знищення радянським режимом…
За численними свідоцтвами з окупованих територій, російські ідеологічні служби нищать саме українську культурну спадщину – книги українською мовою, маленькі сільські, міські та навіть шкільні музеї, які не відповідають російському псевдоісторичному тренду «деды воевали и до нас тут ничего не было».
Тому – як впевнений Валерій Стойчев, свідчення пошкоджень об’єктів та втрат культурної спадщини треба фіксувати, щоб потім відновлювати. “Маємо фронтові міста: Василівку, Токмак, Оріхів… Гуляйполе, що знаходиться під обстрілами, окуповані Мелітополь, Бердянськ, Приморськ, Пологи… Маємо фронтове місто Запоріжжя… Тому треба продовжувати діяльність з оприлюднення стану музейної та культурної справи на окупованих територіях у співпраці із обласним художнім, обласним краєзнавчим музеями, вести наукову та видавничу діяльність. Маємо говорити про нашу спадщину із прицілом на збереження та відновлення”.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
