***
Якщо війна
це фільм
тоді не обов’язково жахи
в моєму випадку
роуд-муві
(а який у вас улюблений роуд-муві)
коли мчиш повз пустелі степів
минаєш гірські хребти териконів
каньйони ліній укріплень
наввипередки з перекотиполем сонця
зупиняєшся в закинутих мотелях
чиїхось будинках
і на тебе весь час полюють
а ти весь час полюєш на когось
усе
ігри закінчились
іноді
збуваються бажання
хоп
і мівіна в окопі смакує
наче її приготував Ектор Хіменес-Браво
відкриваються незвідані світи.
Як-от місто
котре перетинають хвилясті лінії колій
по яких переміщуються жовті жуки трамваїв
місто
яке розташоване за 25 км від пекла
тут виробляють найсолодшу халву у Всесвіті
це щось як “Траса 60”
навперемішки зі “Старим тут не місце”.
Якщо війна це пісня
то пісня без слів
і пісня без нот
без музики
така
яку співали до людини
перед створенням світу
пісня без пісні і пісня пісень.
Якщо війна це пора року
я вас здивую
виберу останній день літа
ще трохи
здавалось би
і все зруйнується
але ти навіть у посадці на нулі
виринаєш з окопу
наче дельфін
дивишся
як розчавлений грейпфрут сонця
розповзається по горизонту
і слухаєш
як знову співають птахи.
Я довго може думати над тим
яка війна
що вона і хто
та ніколи не вгадаю
на противагу їй
яка знає мене
як облупленого
знає мене
як сина
і
чомусь
береже.
Максим Кривцов, поет із позивним «Далі»
