Скажи правду, mon amour...

Як сказати правду та не розбити серце, поточене тахікардією?

Представляючи нову виставу, керівниця літературно-драматургічної частини театру молоді Надія ПЕТРЕНКО назвала авторів події. Це режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус, асистент режисера – Маріанна Фортус. Художниця-постановниця вистави Ірина Кохан, художниця-консультантка Тетяна Власенко, яка підготувала виставу до прем’єри.
Балетмейстер – заслужений працівник культури України Лариса Неверова.
Художники по світлу – Максим Гарбузов та Денис Шевченко.
За музичне оформлення дякуємо Сергію Войтенку.
Це прем’єра сезону, а ми любимо прем’єри, як свято.
Це свято створили заслужені артисти України Максим Березнер, Марія Нестулій та Олександр Фортус, артистка Маріанна Фортус.

І танцювальна група – Марія Діденко, Ганна Коцюбинська, Денис Коцюбинський – що надали додаткову сюжетну лінію, зачаровуючи глядачів пристрасними рухами запаморочливих ніг.
Автор п’єси – французький драматург Флоріан Зеллер. І, за словами Надії, є кому його передати вітання з приводу запорізької прем’єри!
Це дуже неординарна заява, бо французький письменник, сценарист і режисер, француз Флоріан Зеллер [народився 28 червня 1979 року], на думку L’Express, – “найкращий французький драматург” разом із Ясминою Реза, а за висловленням The Guardian, – “найцікавіший драматург нашого часу”.
Він також найбільш затребуваний із сучасних французьких письменників у світі.
Народжений у Парижі Флоріан Зеллер має австрійське коріння по батькові, виріс у Бретані зі своєю бабусею. У 2001 році закінчив Паризький інститут політичних досліджень…
І тут актуальна тематика людських стосунків набуває вагомого вишу, наповнення. Бо серед випускників цього вишу – двадцять вісім глав держав і урядів, зокрема чотири французьких президента [Жак Ширак, Франсуа Міттеран, Франсуа Олланд і Емманюель Макрон], тринадцять французьких прем’єр-міністрів, дванадцять глав іноземних держав або урядів та навіть один Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй…
Вже перший повнометражний фільм «Батько» [2020, Ентоні Хопкінс та Олівія Колман у головних ролях], режисером якого є Флоріан Зеллер, серед інших міжнародних нагород має «Оскара» 2021 року за найкращий адаптований сценарій.
П’єса ж, яка в інтерпретації нашого театру молоді отримала назву «Скажи мені правду, мон амур!» в оригіналі звучить як La Vérité – тобто «Правда». З моменту створення у 2011 році La Vérité виконувалася приблизно в тридцяти країнах. Зокрема, у Лондоні її було названо «найкращою комедією року» на церемонії вручення премії Лоуренса Олів’є у 2017-му.
Сюжет твору такий: дві пари. Дружба, підозра, обман. І правда.
Це жвавий, дотепний фарс про невірність двох паризьких пар середнього віку у дуже мінливих обставинах.
Мішель, бізнесмен середнього віку, шквариться у скороварці власного обману, перебуваючи у критичному етапі роману з Аліс.

З розмови розуміємо, що Мішель “найкращий друг” чоловіка Аліс, Пола, і, у свою чергу, Пол і Аліс знають дружину Мішеля, Лоранс… Це міські вишукані люди, які роблять брудну справу з поверхневим поривом, і всі вони тісно пов’язані між собою. Ця досить стандартна історія – фон для всіх лоскотливих махінацій, безперервне нагромадження звинувачень та виправдань у спальні.
Маємо класичну зраду: Аліс і Мішель, обидва професіонали своєї справи, вже не вперше опиняються посеред дня у ліжку готельного номеру. Та Аліс хоче мати більше щирості від коханця. І бачить звичний егоїзм залюбленого хлопчика – замість того, щоб відчути сумніви жінки, Мішель шукає свою червону шкарпетку, і це єдине, що його непокоїть у цю хвилину. Тоді Аліс береться за звичну зброю коханки – моралізаторство щодо свого непевного становища та можливості самовикриття таємних стосунків.

Мішель лякається цієї перспективи страшенно. Ще б пак – дома він має стосунки, які його повністю влаштовують.

Та нашарування брехні таке, що Мішель, якому любляча дружина Лоранс цілує пальчики та вдягає йому штанці та за потреби – й піджак, поставивши його прямо на ліжко, виявляється чи найправдивішим у своєму розпачі «впійманого злодюжки».
Налаштований на зізнання Полем, таємна роль якого проявляється у фіналі чи не вулканічними риданнями зазвичай впевненої Лоранс [не від зради чоловіка! А від того, що Поль їде далеко і надовго. Йому знайшлася робота у Стокгольмі], Мішель кричить: “Мені набридло, що ви всі мені брешете. Я один кажу правду!”
Аргументи ж Лоранс, яку у своїх таємних планах таки викрив перед її чоловіком Поль, звучать прекумедно: “Ти кращий! Ти красивіший, розумніший за Поля, ти краще граєш в теніс… Невже ти думаєш, що я вийшла за тебе заміж, шоб спати із твоїм найкращим другом? Чи я сплю з ним заради помсти? Ти справді дурень?”

Чи дурнем чоловіки бояться виглядати більше, ніж зрадженим? Бо ця тирада дружини Мішеля раптом влаштовує…
Тож, у колі здогадок та підозр опиняється сам глядач, не зрозумівши, коли режисер зробив його чи не співучасником.
Так, це складна п’єса. Бо, залишаючись комедією, вона ставить сейозні питання.
Ця історія про нас, сучасних людей, які давно звикли не розрізняти неправду, полуправду, святу правду… Вибачати собі брехню, напівбрехню та брехню заради комфорту…
Ми брешемо один одному, знаходячи собі виправдання у нетерпимих ситуаціях, поки нам не стає… боляче. Поки ми самі зіткнемося із ситуацією, коли жало брехні штрикне саме нас…
Саме так. Коли Мішель болісно зрозуміє, що та полуправда, яка стала йому… відволікаючою шкарпеткою чи пристойними риторичними поясненнями щодо піклування про свого друга, вже не захищає його від порожнечі у стосунках, де він звик відчувати тепло та турботу. Ось тоді він кричить, як поранений у серце, наявність якого поставила під сумнів його коханка, а він спростував, бо ж тахікардію має!
Тож, можна мати стосунки, та не мати в них тепла.
Можна мати шлюб, та не відчувати надійності.
Можна вважати дружбою гру у теніс.
Можна говорити про любов без натяку на щире почуття.
А саме воно є коштовністю, якої всі ми шукаємо.
Навіть у чужому ліжку…
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА