18 серпня 1989 р. група менонітських туристів з Канади завітала на Хортицю й подарувала Музею історії Запорозького козацтва ксерокопію спогадів острів’янина Корнеліуса Гільдебранда. Пройшло тридцять років, а цей раритетний рукопис так і не був опублікований – ні в Україні, а ні в Канаді.
Двохсотрічний ювілей
Gorbachov, Perestroyka, Glasnost! У п’ятницю, 18 серпня 1989 р., до Запоріжжя прибувають величезні делегації християн-менонітів та баптистів з Канади, США, Західної Німеччини, Казахстану, Сибіру, Киргізії. Сотні людей просто з аеропорту їдуть на берег Дніпра й на теплоході «Корнійчук» вирушають у подорож навколо Хортиці. Де на острові було менонітське село? Де кладовище? Хто там похований? – місцевий екскурсовод наче не знає відповіді на ці прості питання, а тисячі відпочивальників на пляжах не підозрюють, які болючі спомини охоплюють душі туристів…
З шостої до пів на десяту вечора у баптистській церкви, у Комунарському районі міста, що був колись менонітським селом Шенвізе, триває святкова служба. Присутні 350 людей. Наступного ранку, в суботу, біля 1500 людей зібралися на березі Дніпра, у профілакторії «Хвиля». Тут відбувається хрещення 51 людини – як баптистів, так і менонітів. Оркестр грає мелодії, «як на футбольному матчі в коледжі», до натовпу приєднуються пляжники, човни уповільнюють хід, журналісти ТАСС знімають, міліція спостерігає. Начальник міліції серед інших отримує Біблію…
Хрещення у профілакторії “Хвиля”. Фото Нейла Янцена з журналу “Mennonite Historian”. 1989 р.
По обіді – екскурсія на Верхню Хортицю, до 700-літнього дубу. Меноніти моляться й плачуть. Саме тут рівно 200 років тому вперше молилися їхні предки, коли прибули в Україну. Саме цей ювілей святкують в ці дні. Далі – на острів, у музей. «Чому ж в експозиції зовсім не показана історія менонітів? – питає один канадець. – Ми ж тут жили 130 років…». Зніяковілий гід виправдовується, показуючи дві чашки – «речі менонітського періоду»…
У неділю відбувається святкова служба на стадіоні «Авангард». Тут зібралося від 10 до 12 тисяч людей. Збирали гроші сиротам у Дитячий фонд, виступали проповідники та представники місцевої влади, біля 250 присутніх охрестилися. На цьому урочистості завершились.
Бізнесмен-краєзнавець
На згадку про події у головних газетах міста з’явилися аж дві невеличкі статті: одна – в «Индустриальном Запорожье» і ще менша (навіть без назви!) – у «Комсомольці Запоріжжя». А фонди музею на Хортиці отримали дар, який за тих умов ще навіть неможливо було гідно оцінити. Це – товстенька брошура, переплетена пластиковою спіраллю, з написом на картонній обкладинці: «Unsere Lebens Beschreibung. Kornelius Hildebrand. 1891» (Наш життєпис. Корнеліус Гільдебранд. 1891).
Корнеліус Гільдебранд (1833-1920) – меноніт, внук того самого Петера Гільдебранда, що про нього розповідалося у нашому матеріалі «Привиди на Хортиці. Неймовірні події 1833 року». Як автор книги «Перша еміграція менонітів із Гданської області у Південну Росію», Петер став першим літописцем Хортицької, або Старої колонії. Батько Корнеліуса, Якоб, протягом довгого часу був старійшиною фрізської гілки менонітської церкви Старої колонії (була ще Фламандська – більш чисельна). Він прослужив на цій посаді з 1826 по 1867 рік.
Сам Корнеліус опанував професію годинникаря та коваля й у 1878 році заснував власну фірму з виробництва сільськогосподарської техніки. До початку ХХ ст. вона складалася з двох заводів, один з яких розташовувався у селі Хортиця, інший – у Шенвізе. До 1914 року керівництво фірмою перейшло до дітей Корнеліуса і вона була відома під назвою «Спадкоємці К. Гільдебранда й Прісс».
Будуючи майбутнє, Корнеліус не забував і про минуле свого народу. Відомо, наприклад, що він за допомогою нехитрих приладів намагався слідкувати за ростом Хортицького дубу – історичної святині менонітів. У 1913 р. було вперше опубліковане його оповідання «Неділя у 1840 році на острові Хортиці» – яскрава, повна побутових дрібниць розповідь, заснована на враженнях раннього дитинства та переказах старших родичів. Цей твір, до речі, теж вартий перекладу на українську мову. На жаль, багато унікальних документів з архіву Гільдебрандів лишилися невиданими й загинули у 1919 р. від рук махновців…
Недоступний скарб
Але «Наш життєпис» К. Гільдебранда був врятований. В англійському вступі до нього написано: «Менонітський Центр, Торонто, Канада, та онука автора, пані Анна Гільдебранд-Дік з Лімінгтона, Онтаріо, Канада, із величезним задоволенням презентують копію цього рідкісного неопублікованого джерела музею на острові Хортиці. Ми сподіваємося, що цей подарунок заохотить радянських дослідників до вивчення всіх різноманітних етнічних та релігійних груп, які брали участь в освоєнні регіону».
Одна з мініатюр у спогадах Корнеліуса Гільдебранда
Минуло тридцять років. Радянські вчені стали українськими, видали вже купу робіт про менонітів, але, наскільки нам відомо, жодна з них не містить посилання на спогади К. Гільдебранда. Між тим, про існування цього твору давно відомо науковцям Запорізького Національного Університету й Товариства ім. Я.П. Новицького. Багато хто з них знає німецьку мову, та нема в Запоріжжі нікого, хто б розібрав так званий «готичний скоропис», що ним написаний документ. Пошуком потрібного спеціаліста ніхто і не займався, бо зрозуміло, що за свої послуги той може запросити чималеньку суму.
Але ж справа того варта. Судіть самі – перший відомий нам сьогодні більш-менш докладний опис Хортиці залишив Олександр Афанасьєв-Чужбинський, котрий був на острові наприкінці 1850-х рр. А події, описані у спогадах не менш талановитого К. Гільдебранда, охоплюють час із 1830-х рр. і до початку ХХ ст. Рукопис містить кілька, хоч і наївних, але дуже змістовних кольорових мініатюр, що зображують оселі острів’ян та їхній побут. З праць тих іноземних авторів, які користувалися роботою Гільдебранда, відомо, що він описував природу Хортиці, згадував нині повністю забуті менонітські назви острівних урочищ. Безперечно, на сторінках рукопису ми знайдемо ще багато унікальних фактів. Тому – шукаймо спеціалістів, збираймо гроші, видаваймо!
Олег Власов