Валерій у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді менше пів року. Після мобілізації пройшов підготовку й потрапив у штурмовий підрозділ. На початку цього року мав кілька серйозних бойових виходів на найгарячішому напрямку – в Роботиному, що на Запоріжжі. Разом із побратимами не тільки виконав бойове завдання, але і взяв російських полонених.
– Для всієї нашої групи з п’ятьох бійців це був перший бойовий вихід, – розповів боєць, якого цитують його побратими на сторінці бригади у соцмережах. – Ми зайняли бліндаж росіян, до речі, дуже добротно збудований – обшитий деревом і з трьома накатами зверху. Я стояв на СПшці (спостережний пункт) попереду наших позицій десь за 50 метрів, а росіяни знаходилися метрів за 400. За 200 метрів починалася сіра зона, там лежали тіла їхніх загиблих.
Росіяни постійно намагалися прорватися в Роботине, один із їхніх штурмів почався вночі прямо на позиції, які займали Валерій із товаришами.
– Аеророзвідка вчасно виявила штурмову групу, яка рушила на нас на двох «коробочках» (БТР і БМП) і піхотою на броні – всього 22 штурмовики, – продовжив Валерій. – Нам дали наказ відійти, і як тільки росіяни доїхали до наших позицій, їх накрили артою. Одну «коробочку» знищили, інша зуміла втекти, половину піхотинців перевели в «200», решта розсіялася й залягла.
Як тільки зійшло сонце, бійцям дали завдання перевірити наслідки невдалого російського штурму.
– Ми висунулися й почали оглядати місцевість. І звернули увагу, що на одному з бліндажів поблизу нашої позиції висить ковдра, якої не було. Підійшли й крикнули російською: «Єсть кто? Виходітє і сдавайтєсь!» У відповідь тиша, хоча ми розуміли, що там ховаються росіяни, котрі вціліли після штурму. Трохи відійшли й кинули біля бліндажу гранату. Тоді почулися крики: «Виходім, сдайомся…» У бліндажі ховалися п’ятеро росіян, вийшли тільки четверо, один відмовився. Він сам зробив свій вибір і перетворився в «200». Решті, що стояли з піднятими руками, ми наказали зняти броню і вклали їх на землю. Росіяни були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо. «Якби хотіли, вже б зробили це», – відповідаємо. Жодного смислу розстрілювати їх не було. Ми вирушили в тил і тут нас наздогнали кілька ворожих FPV-дронів. Оператори бачили, що ведемо їхніх полонених, але все одно атакували. Один із дронів влетів прямо в нашу групу й вибухнув – загинув один із полонених і наш боєць. Ми забрали тіло товариша, а полонених передали в тиловий підрозділ…
Наприкінці бойового виходу, коли на позиції заходила інша група, Валерій отримав контузію – почався артобстріл і один зі снарядів вибухнув поруч. Однак боєць швидко відновився й повернувся в підрозділ.
*
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
