Вже завтра у Запоріжжі подія. 31 травня, о 17.00 – концерт, що завершує 67-й симфонічний сезон у Запорізькій обласній філармонії.
У розмові напередодні журналісти мали можливість задати питання – й музичні, й життієві – головному диригенту Запорізького академічного симфонічного оркестрі, заслуженому артисту України Василю Ковалю. Завершився перший сезон диригента у Запорізькій філармонії.
– Ми зіграли дуже багато програм, прозвучали твори багатьох композиторів, багато різної музики…
В програмі концерту до закриття 67-го симфонічного сезону має виступ Дмитро Ткаченко, прекрасний скрипаль, художній керівник ансамблю «Київські солісти» [він має виступи на сценах світу, ми ж мали щастя його почути під час прем’єри концерту №1 Наталії Боєвої у нашій філармонії. Концерт №2 наша композиторка присвятила Дмитру Ткаченку. Ось посилання на запис:
Тож, музичні події на запорізький сцені мають світовий резонанс].
Наразі Дмитро відкриє програму концерту одним із найвідоміших творів Антоніо Вівальді, шедевром епохи бароко – «Пори року» Антоніо Вівальді.
– Як працюється із зірками? – спитала я диригента, маючи на увазі й цьогорічний концерт Людмили Монастирської у Запоріжжі, солістки міланського La Scala, Королівського театру Covent Garden у Лондоні та Metropolitan Operа у Нью-Йорку…
– Це певний творчий досвід, бо вони є суперпрофесійні люди… Та з ними легко працювати, тому що …чим людина професійніша, тим вона доступніша, – посміхається у відповідь Василь Коваль.
Сам він нині працює не лише у Запоріжжі, з нашим симфонічним оркестром, а й обіймає посаду головного диригента Одеської національної опери… Там сезон завершується трьома операми – це «Карміна Бурана», «Турандот», «Аїда».
Притамувавши заздрисний подих нашого запорізького безоперного життя,.. розпитуємо Василя Коваля про цікавий досвід роботи Запорізького симфонічного оркестра, з яким нині працює три диригента: Дмитро Мітнік, Олександр Горлов та сам пан Василь.
Головний диригент вбачає у цьому неабиякий досвід і можливості: “завдяки тому, що у Запоріжжі з оркестром працюють три диригенти, оркестр може працювати у різних напрямках: не тільки класичному, а й частково у камерному, естрадному. Так знаходиться різний глядач, з різними інтересами. Зацікавити можна різною музикою… А ми таким чином захоплюємо свого поціновувача до… музичної пастки”.
– Скільки цьогоріч мали прем’єр?
– Всі програми, як ми зіграли у цьому сезоні, були прем’єрними, – каже головний диригент. – Не абсолютно вся музика, але більшість творів виконувалися вперше. Це і Левко Колодуб, і багато вокальної музики, декілька нових увертюр…
Та найяскравіший концерт року Василь Коваль назвати не може: “Для мене вони всі були яскраві, бо ми вкладали свою душу, свою вправність, свої вміння, свої переживання…”
“За рік роботи, – вважає головний диригент, – Запорізький академічний оркеатр став ще краще. Він і був хороший, я завжди буду казати, бо в такий час як ми нині живемо працювати в оркестрі та виконувати музику – це не так просто… Але нам це вдається, і вдається добре”.
Відчуває, що оркестр став ще потужнішим.
– Отримуєте енергію від залу?
– Я її віддаю! Відчуваючи підтримку залу, від слухача, я ніби відновлююся. Це тонкі речі, які напросто пояснити. Та я отримую задоволення від того, що ми робимо разом.
– А як маєте повне розуміння із музикантами?
Пан головний диригент замислюється, прикладає руку до серця:
– Треба… дихати разом із оркестром.
Тож, секрет не лише у співпадінні рухів диригентської палички.
Плани, які колектив мав на сезон, здебільшого вдалося здійснити. Є мрії, й вони також реалізуються:
– Зіграли багато музики, яка ще не виконувалася у Запоріжжі. Її, можливо, якби не було війни, було більше… Та зробили багато…
У планах – українська музика. Вона в Запоріжжі звучала, здається, не так багато, як хотілося, але її зараз є достатньо. Це і Вербицький, це і Березовський, і Барвинський, і Левко Колодуб… Є маса української музики, яка не виконувалася, та є на рівні світової.
Тож, завтра у завершальному концерті сезону звучатиме Симфонія №1 [До-мажор] Максима Березовського – одна з найвизначніших пам’яток української музичної культури XVIII століття.
Ще маємо почути музику Ференца Ліста – симфонічну поему «Прелюди» у виконанні симфонічного оркестру.
Мажмо розлучитися на деякий час перерви між сезонами. І повернутися до магічних звуків, до чарівної «музичної пастки», у серпні-вересні, у новому симфонічному сезоні…
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
