Побачивши на фасаді одного з рарітетних з точки зору історії та культурних подій будинків вивіску-запрошення до студії дитячої хореографії, згадала, як це було… майже сорок років тому.
Бо саме трирічних дівчаток, ми, молоді мами, привели до студії в ПК енергетиків – займатися танцями! Тоді ніби народними…
Мали клопіт з меншими дітьми, з якими доводилося чекати танцюристок у коридорі та фоє палацу. Мали проблеми з танцювальною формою. Бо які ж трико в пострадянські часи? Береш білу майку та шиєш «трико», в якому потім твоє дитинча переступає маленькими ніжками під ритмічне “раз-два-три, раз-два-три” керівниці студії… Іноді ми дивилися в отвір для ключа: як татанцюють наші дівчатка? Чи подобається їм?
А потім пленталися з колясками додому, в Бородинський мікрорайон. Транспорту майже не було. Ані автобусів, ані маршруток. Рідкісним був і тролебус номер 17…
Дивовижно було почути ці “раз-два-три…” й нині, у понівеченій обстрілами прекрасній будівлі палацу культури, де ще помітні залишки успіхів енергетики – на зношених банерах, плакатах… Розбиті вибуховою хвилею російських злочинців він
У 1990-ті тут можна було потрапити й на концерти у великій залі, й послухати джаз в компанії Володимира Гітіна та його команди.
Танцювальний колектив має історію досягнень та досвід витривалості. Повага керівникам та сучасним учням – з декількома довелось перетнутися на сходах.
Палацом культури цей будинок став наприкінці 1940-х. А збудували його на місці фабрики-кіхні Дніпробуду, про яку розповідала на своїй сторінці історикиня Ганна Черкаська https://uahistory.com/topics/events/3986
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
