…У невеликій приватній галереї академічного мистецтва Art L’ мене завжди огортала атмосфера якогось майже родинного затишку. Де так приємно неквапно милуватися мистецькими творами, коли б туди не потрапила.
На презентаціях господар галереї, художник і педагог Антон Шеретов для знаних митців знаходив влучні й цікаві професійні характеристики, а молодих шляхетно підтримував. В інший час його помічниця, арт-менеджерка Тетяна Шувалова гостинно приймала відвідувачів і цікаво розповідала про твори художників.
До речі, експоновані у галереї твори завжди відзначалися гарним смаком.
Окремим негучним, та дуже теплим святом бували персональні виставки самого пана Антона, на яких буяли щедрі дари запорізької землі та милували око мрійливі пейзажі.
Більше року галерея як демонстраційна зала не працює. Та кілька місяців тому Тетяна Шувалова почала проводити тут заняття з дітьми. Восени і мені (хоч я і не дитина))) пощастило потрапити до неї на майстер-клас. Такого захвату я давно не відчувала.
А у найскрутніші зимові депресивні часи мене підтримували й повертали душевний спокій роботи Антона Костянтиновича, які він з минулого літа почав викладати на Фейсбуці. Завжди дякувала йому в коментарях. А коли оговталася після сімейної втрати, побачила його такий щемний весняний пейзаж, що вже не могла зволікати: треба терміново поспілкуватися!
Пан Антон запропонував для зустрічі місця, які він обирає останнім часом для пленерів. Так ми ним і Тетяною Шуваловою опинилися в промитому дощем лісі на високому березі Дніпра. Йдучи стежками поміж килимів зеленої трави, розмовляли про природу, мистецтво і війну…
Два тижні не займався творчістю – і відчув шалену депресію…
Пан Антон нікуди не виїжджав із Запоріжжя.
“У мене мама в такому стані, що їй треба надавати допомогу, робити уколи, доглядати… Хоча мене знайшли друзі, з якими колись навчався у Дніпрі, запросили до Умані. Казали: приїжджай, у нас дача, будеш тут писати”.
Але художник нікуди не поїхав. Лише перебрався з мамою до іншого району міста, де й мамі зручніше, і йому ближче до місцин, де він (так вже сталося) ніколи не бував. Так митець відкрив для себе Вирву, Великий Луг, скелясті та урвисті схили.
Поступово Антон Шеретов виробив для себе новий алгоритм життя.
Двічі на тиждень пан Антон виїздить чи виходить на пленери.
“Це віддушина, яка дозволяє переживати те, що діється з нами більше року … На початку активних воєнних дій, мабуть, як багато інших, я перебував у шоковому стані, і взагалі не займався творчістю. Це тривало десь два тижні. Їх вистачило, щоб відчути величезну депресію та зневіру. І як тільки взяв у руки фарби, пастель, полегшало буквально фізично, і я став відроджуватися. До цього було просто жахливо.”…
Тричі на тиждень у своїй майстерні неподалік галереї Антон Шеретов викладає малюнок і живопис для підлітків і дорослих. “Згадую враження перших місяців… Заняття припинилися… Учні мені навіть не телефонували… Я приходив у порожню майстерню… А там стільки гіпсів, обладнання, освітлення, – просто зараз бери і працюй, але… Було гірке відчуття, що це все розбомблять і усе життя може бути перекреслене одним вибухом… ”
…коли класи знову наповнилися студентами – підбадьорився
У відчутті, що час зупинився, минуло два місяці. А тоді художнику почали дзвонити учні. Першим трьом він відмовив. Та коли стали телефонувати чи не одночасно по 10-15 чоловік, подумав: чого це досі сидить вдома?
“Я, мабуть, «заточений» під викладання, і хоча заняття дещо втомлюють, коли класи наповнилися талановитими студентами, які бажають вчитися, я підбадьорився. Заняття відновилися, і з’явилося відчуття, що все буде добре”.
Крім студентів, які приходять до пана Антона у майстерню, є хлопці й дівчата, що займаються з ним онлайн. Почалося з того, що таку форму роботи йому запропонували самі учні, які на початку повномасштабного вторгнення виїхали до Італії. Спробували – і вийшло, навіть дуже добре.
Потім до онлайн-команди долучилися дівчата, які зараз перебувають в Іспанії та Німеччині.
“Учні, які виїхали за кордон, говорять: дуже сумуємо без творчості. Бо поза рідною домівкою подвійно важко. У цьому плані мистецтво допомагає. Хоча безумовно, очні заняття кращі. І якщо є така можливість, краще приходити в студію”.
Пан Антон розповів також, що, спілкуючись зі знайомими та учнями, які виїхали за межі країни, був приємно вражений, як організовано й співчутливо Захід поставився до нашого нещастя. Не очікував, що наші сусіди можуть так потужно і душевно допомагати українським біженцям і грошима, і житлом, і теплом.
Вражені європейською душевністю
А ось пані Тетяна Шувалова відчула це на собі, і згадує про європейців із великою вдячністю. З невісткою та дворічним онуком мисткиня евакуювалася із Запоріжжя навесні минулого року. Доля закинула її до Словаччини.
“Коли ми потрапили до волонтерського центру, там уже були списки людей, які надавали помешкання переселенцям, – згадує пані Тетяна. – Ми узяли першу ж адресу, зателефонували. Пані Зузанна приїхала по нас на своїй машині, відвезла до дуже чистої, фактично нової квартири, там уже все було підготовлене: і продукти, і рушники, і постільна білизна. Ми були просто вражені такою душевністю! І потім Зузанна дуже допомогла нам із документами, з усіма формальностями. Взагалі Словаччина дуже комфортна для життя країна, а словаки дуже добре поставилися до переселенців.”
Проте пані Тетяна не сиділа склавши руки, і майже одразу подала оголошення про пошуки роботи.
“Ну, що я вмію робити? Написала спочатку, що можу прибирати, доглядати за людьми похилого віку, посуд мити, у садку працювати… А потім подумала: ну, я все-таки малюю, викладаю. І переписала оголошення.
Зовсім несподівано пішов шквал пропозицій. Займатися учні і до мене приходили, і я до них ходила. Потім на мене вийшла хазяйка студії у Братиславі й запросила викладати. Там навчалися діти з обмеженими можливостями. Справа добре пішла, я була на доброму рахунку”.
Тіло було там, а душа – тут, у Запоріжжі…
Проте минуло чотири місяці, і Тетяна Шувалова повернулася до Запоріжжя.
“Я дуже сумувала, було важко морально, врешті зрозуміла, що тіло там, а душа моя тут. У Запоріжжі моє серце, коріння, все рідне”.
Від осені пані Тетяна у приміщенні галереї Art L’ по четвергах та суботах проводить уроки образотворчого мистецтва для дітей (у тому числі з сімей, які так само, як Тетяна, побули в Європі й повернулися додому). А серед тижня ще викладає малювання дітям-переселенцям у релігійній громаді “Матері Божої Неустанної Помочі” парафії екзархату Української греко-католицької церкви в місті Запоріжжі. До речі, там з дітлахами працюють також логопед, вчителі музики і танців, проходять заняття джур.
“У більшості діточок батьки зараз боронять Україну, самі вони з мамами приїхали з сіл та містечок, де вели просте сільське життя. Вони досі на заняттях згадують, що там на сусідів корову чи кіз довелося залишити, і мало не плачуть. Це так зворушливо. Я зваймаюся з ними з великим задоволенням. Бо так приємно спостерігати, з яким захопленням вони вчаться малювати, і бурхливо радіють, коли бачать результат”.
Малювання рятує, лікує, дає надію й сили дочекатися перемоги. Тож завітайте на уроки образотворчого мистецтва від майстрів галереї академічного мистецтва Art L’.
Подробиці й контакти можна знайти на сторінках у Фейсбуці Антон Шеретов, Тетяна Шувалова, також тут.
Ганна ЧУПРИНА, фото з соцмереж
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
